Морський художник став сільським іконописцем

У Карпилівці Сарненського району православний храм побудували відносно недавно. Активну участь у його спорудженні брав і Василь Щевич, теперішній його староста. А оскільки цей чоловік має ще і талант до малярства, то тепер розписує карпилівську церкву. Образ Миколи Чудотворця, іконостас, стіни, купол – Василеві розписи милують око вірян.

Картини поліщука є в Ірландії та Канаді

У помешканні Василя, як і в будь-якого художника, на стінах власні картини: краєвиди, портрети, релігійні сюжети. Але є серед них незвичайний для поліських живописців пейзаж – морський. Правда, це не випадково. Під час походу радянського військового судна з дружнім візитом до Ірландії, коли служив в армії, був мариністом – художником, який зображує море.

Василь Щевич не встиг закінчити Червоноарміське СПТУ-26, де вчився на художника-оформлювача, – забрали в армію. Опинився на Балтійському флоті, став мінером. І служив би простим матросом, якби командиру частини не потрапив до рук Василів «дембельський» альбом. Коли у штабі дивізії берегової служби виникла потреба художньо оформити конференц-зал, Щевича приставили у помічники до іншого матроса-художника. Хлопці і конференц-зал оформили на славу, і портрет Петра Першого триметрової величини втяли, не кажучи вже про портрети славетних російських адміралів і мореплавців. За це матросів нагородили п’ятнадцятидобовими відпустками.

Влітку 1991 року на кораблі «Смольний» Василь був штатним мариністом до Ірландії. Раніше у такі походи брали професійних художників з Ленінграда – доки судно перебувало в морі, писали певну кількість полотен, не безкоштовно, звісно. Щевич по дорозі до Ірландії написав чотири картини, зобразивши на них «Смольного» у поході. Отримав за це від командування 14 ірландських фунтів. Гроші на ті часи немалі, але професійному художнику за таку роботу платили у кілька разів більше.

Написані Щевичем полотна зосталися за кордоном як подарунки від радянського корабля мерії містечка, до порту якого приставав «Смольний». Одне з них нині прикрашає зал Ірландської військово-морської академії. Ще одне – у Німеччині, в капітана корабля, що був пришвартований у тому порту до борту «Смольного». Є робота і в Канаді – родичка одного з командирів замовила Василеві портрет Нахімова і вивезла його на батьківщину.

В СРСР батько слухав богослужіння через динамік

Після строкової служби Щевичу пропонували вивчитися на мічмана й далі служити на флоті – так само художником при командирові частини, ходити мариністом у походи. Пропозиція була приваблива, та перемогла туга за домівкою, а тут ще й Союз розпався.

Повернувся у Карпилівку. Вів у місцевій школі образотворчий гурток, виконував різноманітні оформлювальні роботи, не забував і про живопис. Ну, й ікони почав писати. Адже, попри радянську юність, Василь був завжди віруючим – батько змалечку привчив до молитви й навернув до Бога. Ще й досі старого Щевича пам’ятають у Карпилівці як щирого християнина. Розповідають, як у шістдесяті роки на Великдень він вивів через вікно з радіоли на динамік святкове богослужіння, що транслювала заборонена в СРСР «ворожа» радіостанція…

Ще до служби, в училищі, Василь намалював першу ікону, заохочений одногрупниками зі Львівщини. На флоті ж творити лики святих не мав змоги. Зате у селі, коли постав новий Божий храм, почалася його робота з образа Миколи Чудотворця. Далі була більша частина іконостасу, стіни та купол – і так уже десятий рік чи не щодня пензель Щевича радує очі парафіян.

Микола ШМИГІН,

Рівненська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•