Юнака з Криму прихистила луцька сім’я, яка винаймає житло
Сергій Савченко із Сімферополя познайомився з лучанкою Оленою, коли та навчалася на біологічному факультеті Таврійського національного університету імені І. В. Вернадського. Юнак – патріот України, тож коли Крим перейшов до Росії, відмовився від громадянства сусідньої країни і покинув півострів. Завдяки підтримці своєї дівчини та волонтерів Сергій починає життя з чистого аркуша на Волині.
Сергій САВЧЕНКО
– Я народився у Західній Україні, – розповідає хлопець. – Але оскільки мама вийшла заміж за російського військового, ми переїхали в Крим. Батьки й досі мешкають у Кіровському районі. У депресивному селі, де немає ні газу, ні води, бо водопровід порізали у 90-х роках і здали на металолом. Хто багатший, бурує власну свердловину, інші купують воду. Я десять років винаймав житло у Сімферополі. Коли Росія окупувала Крим, не вірив, що все буде так серйозно. Росіяни тихцем захоплювали військові частини. Багато моїх знайомих, які служили, склали присягу Росії, бо їм пообіцяли у два рази більшу зарплату, а відмовилися одиниці. Страшно стало, коли почув перші постріли. Побачив, що на кожному перехресті люди в масках з автоматами. Потім почалися проблеми з банками, а мій бізнес пов’язаний з Інтернетом та грошовими переказами. Систему розрахунків «WebMany» заблокували, «ПриватБанк» заморозили. Усіх клієнтів відправляли до центрального офісу у Дніпропетровську. З банкомата спочатку можна було зняти тисячу гривень, згодом п’ятсот, а в останні дні перед від’їздом – лише по двісті. Буквально за одну ніч приміщення, де були українські відділення банків, звільнили і вивісили таблички з написом «Оренда». Скупчення людей можна було побачити у двох місцях: ательє, де робили фотографії на російські паспорти, та відділеннях, де оформляли документи у «Сбербанк России». Я залишився практично без грошей. Не мав навіть на дорогу. Підтримки від рідні не чекав, бо вони «за» Росію. З батьком у поганих стосунках ще після Помаранчевої революції, у якій я брав активну участь. Я – українець, і в Росію не хочу, тому вирішив добиратися на Західну Україну. Був варіант їхати у Львів, де маю багато друзів, або Івано-Франківськ до родичів. Та після роздумів обрав Луцьк, бо тут живе моя дівчина Олена. Вона зв’язалася з волонтерами, які допомагали знайти житло. Мене прийняла молода сім’я, яка сама винаймає двокімнатну квартиру у центрі міста. Мені виділили одну кімнату, а вони з дворічною дитинкою туляться в іншій.
– Я безмежно їм вдячний. У нас в Криму такого нема, ніхто безкоштовно тебе не поселить, – щиро додає Сергій. – Ми домовилися, що поживу у них до першої зарплати, а далі самостійно найматиму помешкання. Мені допомогли працевлаштуватися на одному з місцевих заводів. Оформили тимчасову прописку. Мені дуже подобається ваше місто, доброзичливі люди. Тут хочу почати нове життя.
– Чи були учасником нинішніх подій у Києві?
– На жаль, ні. Про Євромайдан на півострові люди майже нічого не знали. Думали, що ці події тривали лише кілька днів, а не місяців. Місцеве телебачення викривлено подавало інформацію, «грало» на Росію. Хотіли дивитися через Інтернет, але сайти блокували з написом: «Відео закрито для перегляду». Зате активно агітували за антимайдан. Обіцяли 760 гривень за два дні тому, хто поїде. Ми жили в інформаційній блокаді, зате по всьому місту висіли плакати з пропагандистськими закликами Росії. На центральній площі на великому екрані транслювали російські соціальні ролики. Навіть у день референдуму, хоч це й заборонено. Росія править бал у Криму, там навіть говорити українською тепер смертельно небезпечно.
Руслана ТАТАРИН ,
м. Луцьк
Фото автора
| Comments: |
