Україна іде в Європу через смерті, Майдан і кров
Двадцять першого березня Україна підписала угоду про асоціацію з Євросоюзом. Усі ми пам’ятаємо, що це мало статися рівно чотири місяці тому. Але перед самою історичною подією Янукович зробив різкий розворот на 180 градусів. Настільки він був раптовим і несподіваним, що й сам президент не втримався у сідлі на вершині владного олімпу, з тріском та ганьбою полетівши шкереберть.
Одуріла від безкарності влада
Кілька днів підряд крутять по телебаченню ролики, як розкуркулили колишнього міністра палива та енергетики Едуарда Ставицького. Під час обшуку правоохоронці знайшли дорогущі годинники, п’ять мільйонів доларів, 42 кілограми золота! Боже ж мій, Боже, скільки ж одній людині треба?! Якби взяти та порахувати, скільком сотням, тисячам пенсіонерів і на скільки літ вистачило б усього цього, щоб безбідно жити?
Ну, звичайно ж, це квіточки, порівняно з тим, що люди побачили у замках Януковича, Пшонки. Зрештою, можливо, ще й не всю заначку Ставицького відшукали. Тим більше, усяких Захарченків, Клименків, Арбузових, синочків пахана-президента.
А пригадуєте, як «гаспідар Азіров» просив ще трошки потерпіти, на крайній випадок – брати в руки лопату і обробляти ділянку біля хати, щоб вижити. Бідолашка не розповів тоді, що тільки його один зад обслуговує 58 дорогущих автомобілів найвищого класу.
Найцікавіше те, що ця банда у верхівці влади вважала, ніби народ нічого не розуміє, його можна дурити. Не тут то було. Останньою краплею, котра переповнила чашу терпіння українців, став обман щодо вступу у Євросоюз. Ми не захотіли йти під путінський чобіт. Народ повстав проти приниження, свавілля, бандитського «безпрєдєла».
Дорога ціна перемоги
Ми зробили тільки перші кроки у бік Європи, до нормальних держав, нормального життя. Навряд чи хтось у тому недалекому листопаді міг передбачити, що вдасться повалити Януковича. Він у буквальному розумінні тримався на штиках, кулаках і пістолетах, силових структурах. Розпасений каральний апарат міліції, прокуратури, служби безпеки. На це йшли мільярди наших грошей. Тільки одного президента щодня охороняло майже 140 людей. Тремтів за свою погану шкуру. Але ніяка охорона та штики йому не допомогли.
Повалили. Зганьблений собака утік до свого господаря. Дорогою ціною далася перемога. Сто дев’ятнадцять найкращих синів і дочок поклали свої голови за волю і правду. Україна втратила цілісність, москалі забрали у нас Крим, хочуть взагалі розірвати на частини. Постійно засилають диверсантів у східні та південні області, збурюють народ. Боляче і важко на душі. До всіх бід, яких натворив Янукович, долучилася й та, що це чудовисько розвалило нашу армію.
Майже щодня інформують з Криму, як захопили то одне, то інше українське судно, військову частину. Наші солдати й офіцери тримаються, не здаються. Їх б’ють, принижують, викрадають, а вони навіть не можуть достойно відповісти зброєю. Бо тільки зачепися – знищать. Наша армія у десятки разів слабша. Але ж якось треба виводити військових, їхні сім’ї з-під удару. Видно, і теперішня влада не вельми вдатна до воєнних подвигів. Щось мнуться, не роблять ніяких кроків.
Що буде завтра?
Це, мабуть, наживне. Якось навчаться будувати армію, хазяйнувати. Головне, щоб не зсучилися, не крали, не дурили народ, хоч би трохи про нього думали. Уже лунають сигнали, що на митницю, у податкові структури, міліцію пруть вчорашні функціонери. Що, знову будуть відновлювати колишні схеми, продовжувати дерибан?
Наш народ до біса натерпівся від донецької банди, зумів її побороти, і гадаю, не дасть чиновникам знову сісти собі на шию. Але викликають занепокоєння деякі дії наших революціонерів. Зокрема знаменитого «Правого сектору». Його бійці вважають нижчим свого достоїнства йти у національну гвардію, зброю не здають. То тут, то там влаштовують нальоти. Словом, загралися у революцію. До речі, їм уже і Європа не подобається.
Уявіть на хвильку, якби на нашу голову ще десь взявся лівий сектор, задній, передній, чорний, білий… І всі гасали б по селах і містах з автоматами й пістолетами, усіх неправильних, на їхню думку, ставили на місце. Що б то було? Бардак.
А те, що вчудили свободівські депутати на «Першому каналі», взагалі не піддається здоровому глузду. Люди, які корчать із себе великих патріотів і політиків, на камеру гамселять керівника телебачення. Обісралися на увесь світ! Тепер патякають про якісь емоції. Або провокатори, або дурні. Це ж таку дали «піщу» російській пропаганді, яка й так постійно паразитує на «бендерівщині» та українському правому радикалізмі.
Одіозний (а по-моєму, просто ідіот) Жириновський, віце-спікер Російської Думи, на бланку цієї фірми надіслав листи урядовцям в Польщу, Румунію, Угорщину з пропозицією розділити Україну. Сміх та й годі. Здавалося б, що з придурка візьмеш? Та не було б так смішно, як стає сумно. Зовсім не виключено, що Путін запускає пробний камінь, зондує грунт. Ніяк не може загарбник, новоявлений Гітлер угомонитися.
Ми заслужили у Бога вільну Україну
І все ж хотілося б закінчити на оптимістичній ноті. Не з меншою тривогою, ніж з Криму, ми дослухаємося до повідомлень з Харкова, Луганська, Донецька. Там тривають провокації, антиукраїнські виступи. У Донецьку проживає хороший мій товариш, редактор тамтешньої газети «Донбас» Олександр Бриж. У розпал мітингів я подзвонив йому і жартома запитав:
– Саша, скоро доведеться мені їздити із закордонним паспортом на Донбас?
– Ти що, з дуба впав? У нас все нормально. Це росіян закидають сюди сотнями, вони й колотять. Не без того, є невеличка частина людей, у яких родина в Росії, декому проплачують, от і виходить буча. Це скоро пройде, і буде спокій. Донбас український.
І ось зовсім свіжий факт. Минулої неділі грали футбольні команди «Дніпро» і «Шахтар». Наприкінці матчу дніпропетровські ультрас заспівали Гімн. З деяких трибун стадіону лунав свист. Комусь це не сподобалося. Тоді піднявся увесь сектор донецьких найпалкіших уболівальників і також заспівав Гімн України. Чесне слово, у мене на очах виступили сльози.
Щиро скажу: я скептично ставлюся до футбольних фанатів. Вважаю їх трохи схибленими. Але те, як вони повелися під час революції, не може не вразити. Фанати усіх футбольних клубів, крім «Севастополя», підтримали Майдан. І незважаючи на те, де команди грають – на заході чи сході України, вони завжди перегукуються: «Слава Україні!» – «Героям слава!» В одному з міні-інтерв’ю донецький хлопчина ще у лютому заявив: «Я ніколи не допущу, щоб хтось ганьбив український прапор». Виявляється, у нас уже виросло молоде покоління патріотів, тепер справжніх українців. Перемогла революція гідності.
Днями минає 40 днів від масового розстрілу майданівців 20 лютого. Вічна їм пам’ять. У мене постійно перед очима ті жахливі похорони наших волинських хлопців. 119 смертей, 119 життів віддано за Україну. І це ще не остаточний список. А скільки покалічених, зранених. Не марно, не марно пролилася кров кращих синів і дочок. Вона стукає в наші серця, Небесна сотня нікому не дасть злукавити. Щиро вірю у це.
Смута пройде, ворог відступить, біди забудуться. Ми мусимо, ми приречені усе перебороти, бо любимо свою землю, свою Україну, у якому б її краї не мешкали, і зажити щасливо. Бо ми це в Бога заслужили!
Євген ХОТИМЧУК
| Comments: |
