Головний спеціаліст Державного архіву Тернопільської області Ігор Крочак фотографував усі ключові події тримісячного протистояння на Майдані. Щойно там виникало загострення, Ігор писав заяву на відпустку за власний рахунок і їхав до Києва. Зробити вдалі кадри і вціліти під час сутичок допоміг досвід: навчався на факультеті військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища, був прес-секретарем обласного комітету УНА-УНСО, працював фотожурналістом у 1991 році у Литві.
– Із собою на Майдан брав три камери: одну на далеку зйомку, другу на широкий кут і одну маленьку, альпіністську, на випадок, якщо вийдуть з ладу основні, – розповідає 47-річний Ігор. – Крім того, були змінні об’єктиви, спалах, зарядка, акумулятори, електрошокер, газовий балончик. Носив на собі від 12 до 14 кілограмів. Молодим не боявся нічого, ліз напролом, а зараз намагаюсь не ризикувати. Та все ж кулю (гумову) «піймав». Влучила у скло захисних окулярів. Цілились, гади, в очі. Був ще великий синяк на плечі – гостинець-камінь від «тітушок». Один раз близько вибухнула світлошумова граната – два дні у вухах гуділо…
Близько дев’ятої ранку 19 лютого, коли почалася найгостріші протистояння, Ігор був на Інститутській – без бронежилета, з пластмасовою каскою на голові. Молодим журналістам, які легковажно бігали вулицею під кулями, радив пересуватися короткими перебіжками, від дерева до дерева. Так робив і сам. Бачив, як за кілька десятків метрів тернопільський журналіст Віталій Дерех допомагав виносити поранених. Бачив хлопців, які падали на землю, скошені кулями снайперів…
— Зараз йдуть дискусії, чому так багато наших погинуло, — зітхає Ігор. — Дуже бракувало тактики і стратегії військової. Загиблі на якомусь неземному піднесенні, беззбройні, йшли вперед, прикриваючись благенькими щитками і закриваючи своїми тілами інших… Знайомі хлопці, які воювали у «гарячих точках», кажуть, що на Інститутській працювало до п’яти снайперських пар, по 2-3 стрільці у кожній. Це, швидше за все, були спецназівці МВС або закордонні найманці. Чи ті й інші разом. Стріляли і у повстанців, і у «ментів», щоб внести сум’яття. Думаю, що могли вбивати наших побратимів ті «беркутівці», які кілька днів тому поспішно отримували російські паспорти у Криму. А може, тих убивць уже і самих в живих немає – прибрали замовники… Цікаво, що всі російські журналісти та окремі представники провідних світових ЗМІ, на відміну від українських журналістів, мали можливість працювати як на Майдані, так і в таборі супротивника. Досить виклично поводили себе росіяни у прес-центрі. Намагалися влаштувати якийсь дріб’язковий скандальчик, коли від керівників Штабу національного спротиву доводилась інформація не на користь Російської Федерації. Та ми їх коректно і швидко заспокоювали.
Кращі світлини з понад 15 тисяч, зроблених істориком і журналістом під час Революції гідності, ляжуть в основу фотоальбому і книги, які він готує.
Світлана КЛОС,
Тернопільська область
Comments: |