Майдан через об’єктив військового історика

Ігор КРОЧАК на майдані

Ігор КРОЧАК на майдані

Головний спеціаліст Державного архіву Тернопільської області Ігор Крочак фотографував усі ключові події тримісячного протистояння на Майдані. Щойно там виникало загострення, Ігор писав заяву на відпустку за власний рахунок і їхав до Києва. Зробити вдалі кадри і вціліти під час сутичок допоміг досвід: навчався на факультеті військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища, був прес-секретарем обласного комітету УНА-УНСО, працював фотожурналістом у 1991 році у Литві.

– Із собою на Майдан брав три камери: одну на далеку зйомку, другу на широкий кут і одну маленьку, альпіністську, на випадок, якщо вийдуть з ладу основні, – розповідає 47-річний Ігор. – Крім того, були змінні об’єктиви, спалах, зарядка, акумулятори, електрошокер, газовий балончик. Носив на собі від 12 до 14 кілограмів. Молодим не боявся нічого, ліз напролом, а зараз намагаюсь не ризикувати. Та все ж кулю (гумову) «піймав». Влучила у скло захисних окулярів. Цілились, гади, в очі. Був ще великий синяк на плечі – гостинець-камінь від «тітушок». Один раз близько вибухнула світлошумова граната – два дні у вухах гуділо…

Близько дев’ятої ранку 19 лютого, коли почалася найгостріші протистояння, Ігор був на Інститутській – без бронежилета, з пластмасовою каскою на голові. Молодим журналістам, які легковажно бігали вулицею під кулями, радив пересуватися короткими перебіжками, від дерева до дерева. Так робив і сам. Бачив, як за кілька десятків метрів тернопільський журналіст Віталій Дерех допомагав виносити поранених. Бачив хлопців, які падали на землю, скошені кулями снайперів…

— Зараз йдуть дискусії, чому так багато наших погинуло, — зітхає Ігор. — Дуже бракувало тактики і стратегії військової. Загиблі на якомусь неземному піднесенні, беззбройні, йшли вперед, прикриваючись благенькими щитками і закриваючи своїми тілами інших… Знайомі хлопці, які воювали у «гарячих точках», кажуть, що на Інститутській працювало до п’яти снайперських пар, по 2-3 стрільці у кожній. Це, швидше за все, були спецназівці МВС або закордонні найманці. Чи ті й інші разом. Стріляли і у повстанців, і у «ментів», щоб внести сум’яття. Думаю, що могли вбивати наших побратимів ті «беркутівці», які кілька днів тому поспішно отримували російські паспорти у Криму. А може, тих убивць уже і самих в живих немає – прибрали замовники… Цікаво, що всі російські журналісти та окремі представники провідних світових ЗМІ, на відміну від українських журналістів, мали можливість працювати як на Майдані, так і в таборі супротивника. Досить виклично поводили себе росіяни у прес-центрі. Намагалися влаштувати якийсь дріб’язковий скандальчик, коли від керівників Штабу національного спротиву доводилась інформація не на користь Російської Федерації. Та ми їх коректно і швидко заспокоювали.

Кращі світлини з понад 15 тисяч, зроблених істориком і журналістом під час Революції гідності, ляжуть в основу фотоальбому і книги, які він готує.

Світлана КЛОС,

Тернопільська область

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>