Дітям та внукам на іменини дарують «Кобзар»

«Кобзар» Тараса Шевченка особливо шанують у сім’ї Надії Олійник із села Шевченкове Долинського району. Для них це святиня, яка допомогла вижити у магаданських таборах. Повернувшись додому на Прикарпаття, ніколи не забували про книгу, яка стала родинною цінністю. Тож коли пані Надія вийшла заміж, з чоловіком вирішили: у їхній сім’ї кожен буде мати свій «Кобзар».

Мама Надії Василівни з Прикарпаття, тато – з Буковини. А познайомилися вони у далекому Магадані, де з 1944 року відбували покарання як політв’язні. Там, на Півночі, одружилися, на чужині народилися і їхні дочки. Коли у 1963 році батькові, єдиному із сім’ї, дозволили відвідати Україну, він з радістю зібрався в дорогу. Запитав, що привезти з рідної землі. Мама відповіла: «Мені нічого не треба – тільки «Кобзар». Повернувшись, тато подарував новенький збірник творів Шевченка 1960 року видання.

– Я добре пам’ятаю той вечір, – згадує Надія Василівна, якій тоді минув сьомий рочок. – Мама плакала: «Боже, нарешті у нас є «Кобзар»!» Дивилась на цю книжку, як на святиню. Заставляла нас вечорами вчити «Думи мої, думи…», «Чигирин»… Ой, багато знаємо напам’ять. Так ми з сестрою вивчали українську мову, бо у школі розмовляли російською. В моєму класі, приміром, були діти 16 національностей.

Це був єдиний у їхньому поселенні «Кобзар». Шевченківські вірші читали-перечитували до дірок інші виселенці. Настільки потріпаний, без титульної сторінки, бо переходив з рук в руки. За деякий час тато знову поїхав до України і привіз своїм рідним маленькі пісеннички. Скільки то було радості! Ті пісні вечорами співали разом з іншими українцями. 1967 року сім’ї дозволили повернутися в Україну, звісно ж, забрали «Кобзар».

– Коли я вийшла заміж, з чоловіком вирішили: кожен у нашій сім’ї повинен мати свій «Кобзар», – розповідає Надія Василівна. – Народжується дитина – купуємо цю книжку. Тому і син, і дочка, і четверо онуків давно мають свої «Кобзарі». Внучці Анні, яка народилася в Англії, надіслали на хрестини ювілейне видання. Збірник шевченківської поезії я також подарувала похресниці, яка зберігає його уже 26 років.

Ще однією родинною святинею став образ Божої Матері. Бабцю вислали у Сибір просто у Святвечір. 6 січня 1946 року сіла у святковому одязі вечеряти, як у хату зайшли енкаведисти, сказали, щоб збиралася вже. Зняла зі стіни ікону і взяла із собою у дорогу. 1958 року цей образ бабця привезла в Магадан з Архангельська, де перебувала у спецпоселенні. Лишила доньчиній сім’ї, а сама зібралася в Україну, бо відчула, що буде вже вмирати. Але чи то рідна земля, чи ікона Божої Матері дали сили бабці, що відійшла на той світ… через двадцять років.

Ця розповідь про особливе шанування поета у родині вразила членів комісії обласного конкурсу, присвяченого ювілею Тараса Шевченка. Тому саме Надії Олійник, завідувачці бібліотеки у Шевченковому, віддали перемогу.

– Образу Богоматері та «Кобзарю» ми вклоняємося завжди, – каже Надія Василівна, – бо ці святині вберегли нашу родину…

Олена ПАВЛЮК,

Івано-Франківська область

 

 

 

 

 

• Нравится
•