130 «Кобзарів» у хаті
Одного з них благословив сам Шевченко
46-річний Микола Бендюк із села Оженин Острозького району за понад двадцять років зібрав аж 130 різних «Кобзарів» та десятки інших раритетів, пов’язаних із життям поета. Один з «Кобзарів» унікальний – 1860 року видання після друку, вочевидь, тримав у руках сам Тарас Шевченко.
Микола Бендюк має сотні пам’яток Шевченкіани
Загалом у колекції художника-реставратора Державного історико-культурного заповідника міста Острога – понад дві сотні пам’яток Шевченкіани. Картини, гравюри, ікони, листівки, скульптури… Своєрідним первістком колекції став «Кобзар» 1907 року видання, якого Микола Бендюк купив в антикварному магазині у Києві за кругленьку суму (більшу, ніж тодішня його місячна зарплатня). Придбав спеціально для Музею книги та друкарства, який був створений при історико-культурному заповіднику в Острозі. Втім, на той час у душі пана Миколи запульсувала власна колекціонерська жилка.
Нині найдавнішою Шевченковою книгою в обійсті Миколи Бендюка є «Букварь южнорусский» 1861 року видання. Купив цей екземпляр всього за п’ятнадцять гривень в одного букініста. «Букварь южнорусский» – остання прижиттєва книжка Тараса Шевченка, а її тираж проходив через руки автора. Одним письменник дарував видання, іншим висилав поштою, презентував стосом для шкіл. Зрештою, це й був посібник для навчання грамоти українською мовою у недільних школах. Для продажу недорогий, всього три копійки, на сірому папері обсягом 24 сторінки. Поет уклав його восени 1860 року, а видрукуваний він був у грудні, хоч і час видання на обкладинці позначено наступним роком. Цікавим є й інше: аби добути гроші на цю добру справу, Шевченко написав автопортрет і розіграв його в лотерею.
– Доволі цікавим екземпляром є «Кобзар» післявоєнний, 1946-го року друку, який з’явився на світ у німецькому Регенсбурзі, – зазначає Микола Бендюк. – А саме в таборі для так званих переміщенців, серед яких було чимало українських націоналістів, які полишали рідну землю через переслідування. Хтось з них прихопив із собою невеличкий похідний друкарський верстат, на якому й виготовили «Кобзар». Його тираж становив десяток примірників. Один з них з-за кордону потрапив в Україну, перебував десятки років в одній з родин, а тепер він у мене. Причому, став рівно сотим екземпляром у моїй колекції. Ще один – з Австрії. Його 99 років тому надрукували у Відні шеститисячним тиражем на старому папері з водяними знаками, щоб максимально наблизити книжку до видань першої половини ХІХ століття. А от «Кобзар» 107-річної давнини привертає увагу тим, що у ньому вперше було надруковано повні, а не урізані цензурою тексти поем «Сон», «Кавказ», твори «Юродивий» та «Марія». Недавно з’ясувалося, що у моїй колекції є «Кобзар», якого немає навіть у головній українській книгозбірні – Національній бібліотеці України імені Вернадського. Зрештою, опис такого «Кобзаря» я надав бібліотеці на її прохання, аби і цей раритет включили до повного каталогу Шевченкіани.
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
