Мирні протести влада перетворила в криваве місиво
Як усе починалося…
Початок протестів на Євромайдані збігся з 9-ю річницею Помаранчевої революції, коли 22 листопада 2004 року розпочалася кампанія протестів, мітингів проти фальсифікацій президентських виборів 2004 року. Влада не сподівалася, що історія повернеться… Отож… Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабміну про припинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.
24 листопада відбувся найбільший мітинг опозиції за період президентського правління Януковича, який одноголосно прийняв «вимоги Євромайдану»: відставка уряду Азарова за зраду національних інтересів, скасування рішення про призупинення підготовки до асоціації з ЄС, звільнення Тимошенко, підписання «Угоди про асоціацію України та Євросоюзу» на саміті у Вільнюсі. У разі непідписання «Угоди про асоціацію» Майдан вимагає імпічменту Януковича за зраду національних інтересів. Також Євромайдан звертається до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади.
Хвиля протестів прокотилася Україною та світом. Водночас з 21 до 23 листопада акції пройшли без використання політичної символіки. 25 листопада наметове містечко на Європейській площі продовжує жити, де перебуває близько 300 прихильників євроінтеграції України (в основному студенти). 27 листопада відбувся попереджувальний студентський страйк. 28 листопада – вже загальний. 29 листопада – мітинг за участю лідерів трьох опозиційних партій. 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві Валерій Коряк віддав безпосередній наказ про застосування сили під час розгону Євромайдану у Києві (так звана зачистка Майдану нібито для встановлення новорічної ялинки). Близько 4 години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників, площу оточили озброєні бійці «Беркута» та силою витіснили людей з площі. Під час розгону мітингувальників беркутівці застосовували вибухові пакети, били кийками, топтали ногами. Серед протестувальників багато поранених. У соцмережах ялинку на Майдані охрестили Кривавою. Першого грудня створено Штаб національного спротиву. Підставою для цього стали події ночі 30 листопада, які були кваліфіковані як «кривавий розгін мирної демонстрації». Головними його вимогами були відставка Кабміну, проведення позачергових виборів президента.
Першого грудня 2013 року «тітушки» спровокували наступ на Адміністрацію Президента. Влада назвала винним «Братство» Дмитра Корчинського. Опозиція звинуватила у причетності до організації подій секретаря РНБО Андрія Клюєва і лідера «Українського вибору» Віктора Медведчука (кума Путіна). Ці події також розглядаються і як операція спецслужб Росії. Громадське телебачення повідомляє про 22 випадки побиття українських та іноземних журналістів. В країні почалися репресії щодо протестувальників.
10 грудня спецпризначенці знищили всі барикади в урядовому кварталі, а у ніч на 11 – спробували вдруге розігнати Майдан. У сутичках постраждали люди. 22 грудня ухвалено резолюцію про створення загальнонаціональної організації Всеукраїнське об’єднання «Майдан». 29 грудня – акція протесту, спрямована персонально до головних представників влади, для звернення їхньої уваги на вимоги, висунуті Євромайданом та опозицією.
16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури прийнято десять законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян, а саме: обмеження свободи мирних зібрань, створення цензури у ЗМІ й Інтернеті, реєстрації у якості «іноземних агентів» організацій, які отримують допомогу від закордонних організацій та громадян, введення податкових механізмів обмеження фінансової допомоги, заборона збору інформації про майновий стан суддів, правоохоронців та членів їхніх родин, прийняття законів про екстремізм, які можуть бути використані проти учасників мирних протестів. Тож 19 січня збирається Народне віче проти цих диктаторських законів. Представники «Правого сектора» пішли в атаку: кидають коктейлі Молотова та бруківку в силовиків, чути постріли. Є поранені. Протестувальники захопили вулицю Грушевського.
22 січня 2014 року влада кров’ю зустріла День Соборності України. Під час протистоянь на вулиці Грушевського, за офіційними даними, були вбиті вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський, згодом знайдено понівечене тіло львів’янина Юрія Вербицького. 25 січня в лікарні помер поранений Роман Сеник.
З 22 по 27 січня хвиля революції прокотилася вже по всій Україні – захоплено десять держобладміністрацій, відбуваються мітинги на підтримку Євромайдану. У регіонах формують загони тих, хто їде боронити Майдан. До Києва підтягують силовиків. Люди блокують військові частини, автобуси зі спецпризначенцями на автошляхах. У ніч з 25 на 26 січня 2014 року Український дім став ареною протистоянь між мітингувальниками Євромайдану та силовиками. 28 січня Верховна Рада відмінила диктаторські закони. У цей же день Прем’єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. У Києві десятками спалюють машини автомайданівців, разом із силовиками пліч-о-пліч стоять «тітушки»-гопники. «Правий сектор» закликає людей до загальнонаціональної мобілізації.
У лютому революційні настрої по всій Україні зростають. Майдан стійко витримує штурми, дим, газові атаки, кулі, арешти прямо з операційних… Київ допомагає мітингувальникам. Генпрокурор Пшонка закликає Президента ввести надзвичайний стан. У столиці України припиняє працювати метро і з’являються снайпери (востаннє вони там були в роки Другої світової війни), правоохоронці контролюють в’їзд до Києва, поїзди із західних областей до міста, за розгортанням подій у якому стежить весь світ, затримуються. Керівництво держави готує антитерористичний план дій по всій країні.
19 лютого опозиція та влада за участі європейських дипломатів все ж домовляються про перемир’я. Але вже наступного ранку силовики йдуть у наступ. 20 лютого вночі «Беркут» продовжує облогу Майдану. Вибухають гранати, зі свого боку протестувальники запускають піротехніку у бік міліції. Зі сцени у цей час лунають виступи та молитви. Лінія вогню, яку міліція весь час намагається гасити водометами, ділить Майдан майже по діагоналі від Консерваторії до Будинку профспілок. На вулиці Інститутській перебувають снайпери, які ведуть прицільний вогонь по активістах самооборони та людях у готелі «Україна». Починаючи з восьмої ранку, силовики посилили бойові дії проти Майдану попри перемир’я. Сотня загиблих (за офіційною інформацією, це понад 80 мітингувальників та 16 силовиків), хоча неофіційно лікарі та активісти говорять про значно більшу кількість тих, хто помер від снайперської кулі, тисячі поранених, безвісти зниклі… Така страшна ціна народного мітингу…
Марія Дубук
| Comments: |
