Скільки поглядів, стільки й думок

Після публікації у «Віснику» замальовки про село Цміни Маневицького району («Зоря згасає на очах», від 14 листопада 2013 року) до редакції звернулися деякі його мешканці з претензіями щодо об’єктивності висвітлених у матеріалі фактів. Зокрема голова тамтешнього СВК «Зоря» Дмитро Зімич вважає, що заголовок одного з розділів, де описані враження автора після відвідин адмінприміщення господарства («У конторі, як після грабунку»), не відповідає дійсності.

– Адміністративне приміщення кооперативу, – пояснює голова, – має два поверхи. Але на другому поверсі, де побували кореспонденти й побачили та сфотографували розкидані папери та старі профспілкові квитки, ми не працюємо – там триває ремонт. Хіба можна робити висновок по одному кабінету, власне, комірчині, що тут, як після грабунку? У нас для роботи є все, ніхто нічого не грабував: килими лежать у моєму кабінеті ті самі, що і двадцять років тому, є всі стільці, столи й шафи в інших кабінетах. Хоч зараз відчиняй усі 30 кабінетів – там працівникам будуть умови для праці.

– А ніхто нікого і не звинувачував у пограбуванні, це була ілюстрація загального занепаду колективних господарств, не тільки Вашого. Чи Ви не погоджуєтеся і з тим, що «Зоря» згасає?

– Не скажу, що «Зоря» нині ліпше розвивається, ніж раніше, але ж працюємо. У районі взагалі таких СВК два зосталося. Тримаємо 130 голів худоби (стільки на Маневиччині ні в кого нема), засіваємо близько ста гектарів зернових, у нас постійно працює 18-20 осіб. Зарплата, правда, невисока, бо люди зайняті неповний робочий день, а ціни на продукцію низькі. І землі тут бідні. Так що того, чого б хотілося, немає. Щоб розвиватися, будуватися, не вистачає коштів. То потрібно зберегти хоча б те, що є. Приміщень зосталося багато, у тому числі пилорама, млин, гараж. Можливо, з’явиться якийсь інвестор, вкладе гроші у розвиток, а де є господарство, там легше буде це зробити.

– Яка ж тут перспектива для інвестора?

– Та хоча б розведення худоби м’ясних порід. Маємо непогані випаси.

– Чому ж усе-таки хтось, а не самі?

– Треба гроші великі вкласти. Ми ж таких не маємо, а кредит важко взяти: і процент високий, і заставу вимагають.

– То скільки ще протягнете без інвестора?

– Років два, може, три.

– І що далі?

– Те, що й скрізь – розпаювання.

Головний лікар тамтешньої амбулаторії Олена Богдан незадоволена висвітленням медичного забезпечення в селі:

– Після вашої публікації у читача може скластися враження, що ми тут нічого не робимо, а лише відправляємо хворих у Маневичі або Кузнецовськ. Так, часом це робити мусимо, але через виробничу необхідність, коли виникає потреба дообстежити пацієнта чи надати йому стаціонарне лікування. Ми є первинною ланкою, і не наша вина, що медицина має таку структуру. А що автомобіль швидкої допомоги іноді ламається чи хтось не зміг його використати як таксі, щоб з’їздити в районну лікарню на рентген, то це інше. Будь-яка техніка не застрахована від поломок, навіть нова, а наш автомобіль служить нам ще з 2001 року.

Микола ШМИГІН,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

Від автора.

Кожен бачить життя і його проблеми по-своєму. Тобто так, як воно йому побачилося у певний момент. Скільки поглядів – стільки думок. Саме такими, як у замальовці та на світлинах, постали Цміни осіннього дня року, що минув, перед авторами матеріалу. Звичайно, за кілька годин, які ми там пробули, всього не побачиш і не почуєш. А щодо об’єктивності і достовірності, то, до речі, того таки дня, як вислуховували наведені вище зауваження, зустрілися ми і з педколективом місцевої загальноосвітньої школи. Так-от, від учителів претензій до публікації про село не прозвучало. А взагалі, у Цмінах живуть прекрасні люди, трудолюбиві, щирі, привітні, і ми не збиралися їх образити, а хотіли поспівчувати, пожуритися разом з ними. Віримо, що у цьому селі все буде добре. Хай вам Бог помагає.

 

• Нравится
•