Журналісти повинні зробити усе можливе, щоб зло було покаране

Голова Волинської обласної Спілки журналістів Михайло Савчак напередодні Різдва, 6 січня, святкував 60-річний ювілей. За професійні, ділові якості, веселу вдачу його шанують не лише волинські журналісти, а й колеги з інших областей. Напередодні цієї дати ми мали розмову з ювіляром.

 

– Михайле Івановичу, напередодні цієї визначної для Вас дати розкажіть нашим читачам про себе. Цікаво, чому вибрали саме професію журналіста?

– Народився і виріс я у селі Торське неподалік міста Заліщики Тернопільської області, куди була переселена моя мама з Польщі. Школу закінчив з однією четвіркою з російської мови та літератури. Одразу хочу сказати добре слово про вчителів школи, які давали нам ґрунтовні знання з усіх наук, тому добре знав і гуманітарні дисципліни, і точні. Чому вибрав журналістику, хоча ні в селі, ні в родині журналістів не було? Думаю, тому, що в моїй сім’ї завжди любили газети: мама передплачувала обласні, районку і навіть дві польські. Уже після 9 класу вирішив обрати факультет журналісти. Після школи вдалося вступити одразу, хоча не просто було, бо перевагами користувалися ті, хто уже мав стаж роботи. Конкурс тоді був 13 осіб на місце.

– З рідним селом тримаєте зв’язки?

– На жаль, родичів там залишилося мало: племінниця і двоюрідний брат. Та вже традиційно щороку навідуюся в село. У рідні місця завжди тягне – там виникають дуже трепетні почуття. Щоб знати, що відбувається на малій батьківщині, передплачую тернопільські видання, а ще ті, де розпочинав свою журналістську працю.

– Ваше навчання випало на непрості 70-ті роки, коли варто було добре подумати, перш, ніж щось сказати.

– Так, у той час ще переслідувалися шестидесятники. На щастя. моїх однокурсників це не торкнулося. Мені здається, що ми жили у вільному демократичному Львові, не боячись вступати у будь-які дискусії. Але тоді були добрі часи для спеціалістів: жоден не залишався без роботи. Може, місце не завжди випадало те, про яке мріялося, але роботою забезпечували. У мене було розподілення у Чернівецьку область, проте мої друзі потрапили на Волинь, і коли однокурсниця з Буковини попросила з нею помінятися, погодився без роздумів. Отримав місце у рожищенську районку «Світло Жовтня», звідки одразу перенаправили у Володимир-Волинський. Там почав працювати на посаді кореспондента, а потім – шість років відповідальним секретарем. А далі була робота в партійних органах, де курував пресу. Там, можливо, втратив у професійному плані, проте навчився працювати з людьми. Не раз доводилося виходити із нестандартних ситуацій, коли треба було не дати голову журналіста «під ніж». Фактично виконував обов’язки, як тепер модно казати, спічрайтера, тобто готував виступи начальникам.

Коли Україну проголосили незалежною, з колегою заснували приватну газету – тоді, на відміну від теперішніх часів, це зробити було дуже просто. 16 років перебував у комерційній журналістиці. Був час, коли обіймав посаду начальника обласного управління преси та інформації. Декілька років тому відновили журналістське видання «Діалог», яке й  редагую.

– Як голова волинської Спілки журналістів, що можете сказати про роль цієї організації в сучасних умовах.

– Хочу зауважити, що волинська організація найбільша в Україні. І головна її роль – захист професійної діяльності журналістів. Хоча прикро, що не завжди це вдається зробити. Напевно, у тому є і моя вина, а ще прикро, що не завжди належним чином проявляється журналістська солідарність.

Не схильний до того, щоб журналісти були суддями. Ще покійний Ігор Лубченко, який довгий час очолював Спілку журналістів України, завжди це теж повторював. Об’єктивне розслідування мають проводити правоохоронці, але не завжди так буває. Тому до редакції звертаються як до останньої інстанції, щоб отримати бодай моральну підтримку. Тож журналісти повинні зробити усе можливе, аби зло було покаране. Якщо видання чи інші засоби масової інформації незалежні економічно, тоді їм легше бути вільними і політично. Тому хотілося б, щоб наша журналістики ставала більш незалежною.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

• Нравится
•