Після молитв до святителя Луки у хлопчика відросли… пальці

Дива відбуваються і донині

Хто з віруючих бував у Криму, обов’язково відвідував Свято-Троїцький собор у Сімферополі, де зберігаються мощі святителя Луки Войно-Ясенецького. Вчений-хірург зі світовим ім’ям постраждав за віру і Христа, понад 10 літ провів у таборах. Але це не зламало його духу і волі. Лишень 2000 року, через 39 років після смерті, його реабілітували. І канонізували.

Терпіла гоніння як дружина, але нею так і не стала

 

Довелося поспілкуватися з чималою кількістю людей, які моляться саме до цього святого. У багатьох волинських родинах є його ікони. Одна жіночка якось сказала: «Коли молюся до його образа, то здається, що він стоїть тут, поруч… І чує мене». Почув святий і  хлопчика, який мріяв про музику. Однак перебуваючи в гостях у родичів в Криму, він потрощив пальці. Йому відрізали фаланги. Рідні стали молитися до святого, вірив у чудо й хлопчак. Протягом тижня його мама олією на руці писала хрести і прикладала іконку святителя Луки. Лікарі були здивовані: на руці виросли бугорочки. А згодом і… пальці. Цей нині уже юнак, як і мріяв, займається музикою. Факт зцілення вражає. Але він незаперечний, бо в музеї відомого хірурга і святого, що знаходиться на одному подвір’ї зі Свято-Троїцьким собором у Сімферополі, є фото зціленого хлопця. Взагалі, там збереглося багато речей святителя, його книг, картин.

Як розповіли музейні працівники, Валентин Феліксович Войно-Ясенецький народився у 1877 році в Керчі у родині дворянина-католика і православної. Змалку він мав хист до малювання. Після закінчення гімназії разом з атестатом випускника отримав у подарунок і Новий Завіт. Він став тією книгою, що вказувала святителю подальший шлях, а до кінця свого життя знав його напам’ять. Він хоче допомагати нужденним, і йому радять вступити до медінституту, мовляв, після його закінчення будеш рятувати немічних. 1903 року він його закінчує і одразу всім каже, що буде сільським лікарем, хоча досконало знав хірургію. Та коли розпочалася  російсько-японська війна, Валентин вирушає на Далекий Схід, робить унікальні операції. Там він познайомився і зі своєю майбутньою дружиною Анною. Її у госпіталі називали «свята сестра». Майбутній владика каже, що вона його підкорила добротою. Пара обвінчалася у храмі декабристів.

Святитель продовжує практикувати, до нього вишиковуються великі черги хворих. Він працює і пише наукові праці з наркозу, гнійної хірургії. 1917 рік – важкий час для Войно-Ясенецьких. Дружина Анна захворіла туберкульозом. Родина з чотирма дітьми переїжджає до Ташкента. Але через два роки дружина помирає. Отець Валентин безпорадно дивився на своїх дітей… Читаючи Псалтир, він знаходить такі слова: «Неплідну вселяє в дім матір’ю, що втішає дітей». І одразу згадує про свою хірургічну сестру Софію – вона похоронила чоловіка і була бездітною. Уже зранку йде до неї і пропонує стати вихователькою його чотирьох дітей. Жінка погоджується. Вона піклувалася про них, терпіла всі гоніння як дружина засланця, однак дружиною владики так і не стала. У них була домовленість: тільки виховання дітей, тільки няня…

 

Робив операції… слюсарними інструментами

 

Після смерті Анни Валентин Феліксович ще більше працює, стає ініціатором створення медінституту, читає лекції. Водночас відвідує богослужіння, дуже добре знає Біблію. Його відправляють на церковний з’їзд з доповіддю. І там єпископ Ташкентський каже, що йому треба стати священиком. Тож 1921 року хірург приймає священний сан, 1923-го – монаший постриг з іменем Лука. 1923-1927 роки він – єпископ Ташкентський і Туркестанський, далі – архієпископ Красноярський, Тамбовський, а з 1946 по 1961 – Сімферопольський і Кримський. Але за своє духовне служіння йому довелося дорого заплатити. Причина першого заслання – що був прихильником патріарха Тихона, а офіційне обвинувачення – шпіонаж на користь англійської розвідки. Та навіть на засланні він лікував людей. Робив унікальні операції... слюсарними інструментами. Вперше замінив нирку людини ниркою тварини. Невільника-попа влада не любила уже за те, що до нього вишиковувалися черги хворих. І святителя Луку відправляють у заслання майже до Північного полюса. Везуть при 50-градусному морозі на відкритих санях, щоб владика замерз. Але він вижив завдяки силі молитви і любові прихожан.

Згодом йому пропонують очолити інститут гнійної хірургії з умовою відмовитися від Церкви. Та він не погодився.

Під час другого арешту його знову звинуватили у шпигунстві, організації вбивства за операційним столом та у посяганні на життя Сталіна. Він терпів знущання, йому не давали у камері спати вдень, і вночі, вмикали запис стогонів людей, яких катували… Згодом святитель пише, що це були найщасливіші миті його життя, бо він відчував, що з ним Господь.  У 1941 році, перебуваючи в тюрмі, він просить відправити його у госпіталь, а заслання відбуде потім. І йому дозволяють лікувати людей. Він знову проводить багато унікальних операцій. У роки війни засуджений хірург стає всесвітньо відомою людиною, він удостоївся багатьох нагород, про нього писали, його фотографували… У 1944 році в Тамбові він консультує 150 госпіталів, а згодом відкриває 24 храми. Отримує Сталінську премію першого ступеня – 200 тисяч рублів. З них 130 віддає дітям-сиротам війни, 60 тисяч – своїм дітям, а 10 роздає прихожанам Тамбова.

Попри поневіряння, він залишається вірним Церкві. Коли з нього кепкували представники влади, мовляв, як він може вірити в Бога, якого не бачив, святитель сміливо відповідав: «Я зробив багато операцій на мозку людей. Але розуму я там також не побачив. Як і совісті…»

На Кримській кафедрі він служив 15 років. Завжди ходив у рясі і з хрестом, навіть коли консультував медиків. В операційній на стіні були ікони – він молився, благословляв медсестру та асистентів. «Робив йодом хрестик на першому розрізі, і тільки після цього починав операцію», – розповіли у музеї святителя Луки у Сімферополі, а потім порадили: – «А як будете біля раки з мощами, обов’язково придбайте освячену у храмі олію. Вона помічна».

Професор медицини, богослов і сповідник Лука є автором 55 наукових праць та 12 томів проповідей. Його дослідження з гнійної хірургії і тепер є настільними книгами хірургів. Коли втратив зір, все одно дуже добре орієнтувався у храмі: всі молитви, богослужіння, Євангеліє знав напам’ять. Прожив 84 роки. Через понад 30 літ після його смерті Українська православна церква прославила його як місцево шанованого святого. 20 березня 1996 року мощі святителя врочисто були перенесені у Свято-Троїцький собор, де перебувають і донині. А 2000 року його… реабілітували. В цьому ж році його прославила і російська церква. Нині святителя Луку дуже шанують православні Греції та багатьох інших країн світу.

Марія ДУБУК,

м. Сімферополь

• Нравится
•