Футболіст з Острожця виборов срібло на Паралімпіаді

Кар’єра чемпіона починалася на стадіоні, де паслися гуси, кози, корови

У дитячому садочку вихователька запитала Олексія, ким хоче стати? «Чемпіоном», – відповів без вагань. Утім, невдовзі з’ясувалося, що у хлопчика серйозні вроджені негаразди з рукою, які усе більше прогресують. Почалася затяжна боротьба з хворобою. Сила духу, на жаль, не допомогла уникнути інвалідності, та до чемпіонства привела. Олексій у складі збірної команди України з футболу з наслідками ДЦП став срібним призером Паралімпійських ігор у Лондоні (2012 р.), дворазовим чемпіоном Європи (2006, 2010 роки), дворазовим бронзовим призером чемпіонатів світу (2007, 2011 роки).

Футбол для 31-річного Олексія Гетуна із села Острожець Млинівського району – як хліб насущний. Навіть взимку під час міжсезонної перерви хлопець годину-другу тренується, аби не втрачати спортивної форми. Живучи в селі Острожець і маючи ті ж клопоти, що й інші селяни, знаходить можливість для пропаганди спорту та фізкультури.

– Коли я потрапив до складу збірної України і відчув на собі неймовірні навантаження (і фізичні, й психологічні), то якось підійшов до тренера і у відчаї сказав: «Все, зав’язую з великим футболом, бо на нього моїх сил замало», – пригадує Олексій Гетун. – А тренер у відповідь: «Ти що, думав, буде легко? Думав, перемоги до тебе самі котитимуться, як м’ячик?.. Все у тебе вийде – але тільки у тому випадку, коли перестанеш думати, що твоїх сил для перемоги замало!» Відтоді у ставленні до спорту ніби друге дихання відкрилося.

Шлях Олексія до спорту почався, власне, з дитячого садка, коли у нього помітили проблеми зі здоров’ям. Відтак, окрім лікування, довелося активніше зайнятися фізичними вправами. А любов до футболу прищепив батько, будівельник за професією, який у вільний від роботи час і сам грав у цю гру, а ще більше вболівав за неї. Він часто підбадьорював: у футбол грають ногами та головою, так що на хвору руку не варто зважати. Тож група сільських хлопців звернулася до Анатолія Кулєшова (був такий в Острожці справжній футбольний фанат) з проханням потренувати. Він не відмовив, але зауважив: «Ви спочатку стадіон приведіть в порядок». А там і справді паслися гуси, кози, корови… Словом, зробили «благоустрій». Потім під орудою Анатолія Кулєшова виникла добре зіграна сільська футбольна команда, грав «Буревісник» на чемпіонатах району, області. Потім Олексій вступив у Рівненський інститут слов’янознавства, влаштувався на роботу у ТзОВ «Континіум-Укрресурс» у Луцьку. Завдяки друзям познайомився з капітаном волинських паралімпійських футболістів Андрієм Розтокою. А згодом його запросили до збірної України (перед цим довелося відмовитися від роботи в Острожецькому відділенні «ПриватБанку»).

– За великим рахунком, наше протистояння в паралімпійському футболі зі збірною Росії за останні сім років найзапекліше, – зізнається нападник української команди Олексій Гетун, – з перемінним успіхом. Часто доля першості вирішувалася за серією післяматчевих пенальті. Чесно кажучи, я чомусь не люблю бити одинадцятиметрові штрафні, але на другому своєму європейському чемпіонаті все-таки довелося. Перед ударом не вирішу ніяк, як пробивати. Від хлопців чую: «Бий тільки на силу, але з розумом!» Я так і вгатив. Воротар, щоправда, вгадав напрямок удару, але із силою впоратися не зміг. Ось такий він, мій гольовий вклад у перемогу в фіналі чемпіонату Європи. А найбільше, звичайно, хотілося виграти Паралімпійські ігри, що торік проходили у Лондоні. Попри прикрощі, я відчув, що поразки ще більше загартовують. Футбольна команда України заявила про себе як про одну з найкращих паралімпійських. Попереду у нас головна мета – Паралімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро (перед ними – чемпіонат Європи у Португалії). Тож будемо доводити, чого варті.

Сергій НОВАК,

Рівненська область

 

 

 

• Нравится
•