Монастирі-Метеори у Греції – восьме чудо світу

Метеори – це чернеча гірська держава Еллади, яка знайшла місце на гігантських обривистих скелях, що нагадують величезні стовпи-химери. Знаходяться вони у горах Фессалії на півночі Греції біля містечок Кастракі й Каламбака. В перекладі з грецької «метеорос» – той, що ширяє в небі. Таку назву їм дав Афанасій, монах, який прийшов сюди з Афона і збудував тут перший монастир.

Ще тільки під’їжджаючи до невеличкого містечка Кастракі у Греції, височенні скелі-стовпи вражають своїми розмірами і виглядом. А піднявшись дорогою-змійкою, що тягнеться над глибокими проваллями, наверх – перехоплює дух. І нарешті розумієш тих, хто тут був раніше: Метеори треба бачити! Описати відчуття, пережиті на цих гігантських скелях, де розмістилися завислі у небесах монастирі, неможливо.

Дослідники вважають, що ці скелі з’явились близько 60 мільйонів років тому, коли тут було величезне море. Під дією геологічної сили води, вітру та перепадів температур поступово утворювалися кремезні кам’яні «стовпи». Перші аскети прийшли на скелю, де зараз монастир святого Стефана, не пізніше ХІІ століття. Вони усамітнено жили у тутешніх печерах, і єдине, що збереглося від тих часів – це маленький храм Матері Дуп’яні. Згодом монахи-аскети почали заселяти усі навколишні скелі-стовпи. Всього тут було 24 монастирі, нині діючих шість. Більшість з них засновані у XIV столітті, як правило, двома-трьома монахами.

Великі Метеори – найбільший і найдавніший монастир (Преображенський, зведений у ХІV столітті, його засновник Афанасій), який рідко відкривають для відвідувачів, нам вдалося побачити. Тут перебуває всього шість монахів. Знаходиться він на найвищій скелі вистою 620 метрів і площею 50 гектарів. Зараз сюди уже є під’їзд, однак, щоб дістатися до самого монастиря, треба подолати ще 154 круті сходинки. До сьогодні тут, як у прадавні часи, користуються й висячою сіткою на спеціальній вишці для доставки різних речей. Для того, щоб підняти наверх усі необхідні для будівництва матеріали, проходило від 20 до 70 років. Усе, включаючи їжу та людей, в цих спеціальних сітках піднімали до 1920 року. Для того, щоб підняти тільки одну людину, необхідно було більше півгодини.

Гід розповіла, що єпископ із Салонік нещодавно хотів відчути, як монахи колись сюди піднімалися сіткою, і попросив доправити його наверх таким же чином. А пізніше розповів, що вже на півдорозі ним опанував такий страх, що навіть забув «Отче наш». А коли побачив, що мотузка майже перетерта – змокрів до нитки. Потім він поцікавився у монахів, коли вони міняють мотузки. Почувши у відповідь: «Коли перетирається і сітка падає», – дякував Богу, що дістався туди живим… Стверджують, що за всю історію Метеорів більше 200 бідолашних знайшли свою смерть біля підніжжя скель у результаті падіння й обриву мотузок. Тому неможливо уявити, яких зусиль і терпіння треба було докласти, аби звести ці монастирі. Зараз до них дістаються ще й канатними дорогами, які простягаються над урвищами між скелями. Як кажуть, картина не для тих, у кого слабкі нерви.

Метеорські монастирі вражають ще й своїми стародавніми візантійськими розписами, яких не побачиш у європейських храмах. На стінах у розписах викладено не лише біблійні та євангельські сцени, фрески зображують пекельні катування і страждання мучеників: усікновення голів мечем, розп’яття, бичування, спалення на багатті. Також на стінах можна побачити багато пророків, апостолів, святих. Збереглося чимало ікон, яким тисяча років (до них дозволяють прикладатися). Саме в Преображенському монастирі знаходиться оригінал ікони Богородиці «Нев’янучий цвіт», яка написана просто на стіні. Її у Греції дуже шанують дівчата і незаміжні жінки – вона допомагає знайти пару. Інший монастир, у якому побували – святого Стефана (висота 573 метри), єдиний тут жіночий. Обидва ці монастирі гарно відреставровані, а розкішні кущі, дерева та квіти у двориках перетворюють їх на райське місце. З оглядових майданчиків відкривається надзвичайної краси Фессалійська долина і ніби іграшкові навколишні містечка.

До цього часу в Метеорах збереглося дуже багато посуду і начиння, яким колись користувалися монахи, особливо різних бочок – від величезних до найменших (влітку частина монахів спускалися вниз, аби заготовити усе необхідне на зиму). Цікаві монастирські кухні: у них вмонтований здоровенний казан і збудована піч. Великі трапезні свідчать, що монахів колись було багато. Мали й свої лікарні. Кістки і черепи померлих зберігаються в «кістниці» (за кольором черепа тут знають, якого духовного стану досяг монах). Словом, чернече життя у цій скельній державі провадилося за своїми законами і уставами, до речі, дуже суворими. Коли спускатися до Каламбаки, є гора, де колись навіть була чернеча тюрма…

Нині ситуація зовсім інша. Метеори фактично перетворилися у музей – в рік їх відвідує більше двох мільйонів туристів. Тому монахи, які прагнуть віддаленого від світу і суєти життя, ідуть звідси. Навіть ті, які ще є, ховаються від натовпу туристів і їхніх фотокамер.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

• Нравится
•