Герої Євромайдану

Ніч 11 грудня була надзвичайно важливою для подальшої долі Євромайдану. Адже люди, які героїчно відстоюють тут наші права з 21 листопада, витримали надзвичайний тиск. Кияни, котрі вночі з екранів телевізора довідалися про зачистку Євромайдану беркутівцями, їхали туди одразу. Таксисти навіть не брали з них плату. Досить потужно мітингуючі відстоювали й Київраду, використавши навіть прадавній метод: через вікна виливали на голови бійців «Беркута». І ті відступили. А незабаром чимала колона пішла у наступ на два великі автобуси з беркутівцями, що стояли уже на Хрещатику. І вони теж від’їхали. Майдан, який одразу наповнився десятками тисяч людей, радів перемозі. Руслана, яка цілу ніч закликала киян на допомогу, тепер дякувала усім і вкотре повторювала, що ми підемо звідси лише з перемогою.

Ті люди, які відстоюють свої права, справедливість і гідність – це справді герої. За дві доби перебування на Майдані я спілкувалася з багатьма. Коли говорила з Дмитром з Коломиї після цієї важкої ночі і вимовила фразу, що все-таки надія на перемогу є, одразу почула у відповідь:

– Та що ви говорите! Яка надія?! Ми переможемо!

Тут, на Євромайдані, представлена уся Україна, хоча, звичайно, найпотужніша команда – це галичани і гуцули. Перед їхньою волелюбністю і силою волі нам треба схилити голови…

 

У Дніпропетровську 37-й рік?

– Коли довідалися про події у Києві, 80 людей вирушили на підтримку Майдану з Дніпропетровська, – розказує пан Ігор. – Дорогою нас зупинила «Кобра» і «Беркут». Усіх побили, мені, ось подивіться, на верхній щелепі вибили усі зуби. Троє з розбитими черепами потрапили до лікарні. Потім загнали усіх у слідчий ізолятор, а це кімната чотири на чотири метри, і тримали там шість діб, проводячи допити. Через півгодини виводили по двоє-троє у 6-й відділ. Хто втрачав свідомість, відливали водою і знову допитували, заставляючи підписати, що ми займалися хуліганством. Це все нагадує 37-й рік. Звертаюся до всіх громадян України, котрим небайдуже те, що відбувається на Майдані: всю цю банду треба відправити у відставку. Пшонка і його команда, судді теж мають відповісти за свої злочини.

Ігор, Дніпропетровська область

 

 

 

Треба надіятися тільки на себе

– Я родом з Кривого Рогу, але в Австрії уже 13 років, маю австрійське громадянство, – долучається до гурту Олег Давидов. – Працюю там гідом, живу досить добре, та коли почув про Майдан у Києві, взяв відпустку на чотири дні. Сьогодні від таксиста почув, що скоро будуть стріляти, та мені не страшно. Ночую разом з усіма. У четвер уже мушу летіти, буду підтримувати там українців. У Відні люди теж стояли з лозунгами біля будинку сина Азарова.

Люблю австрійську поліцію, політиків, але ми в Україні маємо для себе боротися за краще життя, щоб не шукати його за кордоном. І треба надіятися тільки на себе, а не на чиюсь допомогу. Мої прадіди – українці, родом з Донбасу. Тож хай нам не кажуть, що це російська земля. Донбас – це споконвіків Україна.

 

 

 

 

Ми готові тут померти, аби підняти усю Україну

– Ніч була важкою, сюди підтягнули до 10 тисяч солдатів внутрішніх військ, «Беркут», «Барс», – каже Володимир Сокор. – Спочатку була шумова атака, коли б’ють по щитах і оголошують тривогу. Табір піднявся – і усі пішли на барикади. Охорона стояла невелика. Розвідка з околиць Києва повідомила, у якому напрямку підходять ворожі сили. Ми зреагували одразу, на яку барикаду дати більше людей. Головний штурм йшов з Європейської площі. На моїх очах звідти винесли не менше десяти поранених. Мій начальник зараз теж у лікарні. Добре, що «Барс» і внутрішні війська не тиснули з боку Хрещатика, а то, може, і не втрималися б.

Скажу більше, ці люди, що тут, вірять у перемогу і готові померти, щоб підняти усю Україну. Жодної революції не було без крові…

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Київ-Луцьк

Фото автора

 

 

• Нравится
•