Іван без руки та його жінки

Продовження. Початок у №№ 47-49

 

Навіть доміно повернув на спортивний ухил, проводячи регулярні чемпіонати села. Хотів це саме зробити і з «підкидним дурнем», але парторг категорично заборонив. Карти в Радянському Союзі хоч і продавалися легально, проте вважалися розвагою азартною й аморальною.

Іван у дискусію з начальством з цього приводу не встрявав, у нього й так було чим зацікавити молодих колгоспників і учнівську молодь.

А на Новий рік, наймасовіше в ті часи, позаяк позбавлене політичного вантажу свято, підготував небачений раніше в наших краях бал-маскарад. Спочатку молодь, особливо юнаки, до затії свого поводиря скептично поставилася: мороч собі голову ще з якимись костюмами чи масками. Але Йван твердо пообіцяв до клубу без костюма нікого не пустити. Зате трійко кращих масок отримають гарні призи, буде багато й інших конкурсів.

Коли приніс у контору кошторис новорічного свята, головбух за серце схопився. Йван – до голови, але той у бричку – і в район, зіславшись на терміновий виклик. Хитрий був голова, Семен Корнилович, бачив, як за Йваном потягнулася молодь, як завдяки однорукому інваліду в селі завирувало спортивно-культурне життя, тож прямо відмовити йому не міг, а викидати гроші «на вітер» селянська жилка не дозволяла. Проте Оліферович і тут проявив себе, примусивши скупого голову розкошелитися. Знайшов таки і на нього важелик впливу. Ні, не в райком пішов скаржитися. Не любив Іван оббивати пороги партійних кабінетів. У школу пішов, де у восьмому класі навчалася Вірунька, найменша з трьох доньок Семена Корниловича, красуня й татова пестунка. Ну і, звісно, гордість руцької десятирічки.

Вірунька про бал-макскарад уже була наслухана й з нетерпінням чекала Новорого року. Правда, і тривога каменем тяжіла в грудях юнки: чи пустить на ті для дорослих, як він каже, «танцюльки», її строгий щодо морального обличчя школярки батечко? Аж тут сам організатор омріяного маскараду до неї прийшов і не просто запросити, а з пропозицією бути на ньому Снігурочкою. Вірунька від щастя була на сьомому небі. Бути Снігурочкою батечко їй не завадить, навпаки, ще і підтримає, якщо вона візьме собі в союзники матір.

Вірунька мала рацію: Семен Корнилович засмучувати свою пестунку не хотів і цим самим надійно заковтнув наживку, яку підсунув однорукий ловкач. Довелося головбуху, смокчучи валідол, таки підписати марнотратний фінансовий документ.

Я на тому балу не був – на початку зими якраз призвали до війська, але ручани казали, що було на що подивитися. Утім, для Йвана авантюра зі Снігурочкою Новим роком не скінчилася: на свою біду, Вірунька взяла та й закохалася в однорукого непосиду. Шістнадцятирічна красуня не могла не подобатись і йому, та закрутити малій голову просто заради задоволення своєї чоловічої плоті він не міг. Тому старався Віруньці на очі не потрапляти, обходячи десятою дорогою, як тільки першим помітить її здалеку. Така поведінка Йванова ще більше розбивала серце школярки. Не спала по ночах, плакала, закинула навчання. Класна керівничка пішла до Павлини Степанівни, головихи: що, мовляв, із вашою донькою коїться? Сама на себе не схожа, де поділася її активність, старанність? Не дівчина, а якась обскубана курка. З п’ятірок на трійки з’їхала.

Павлина Степанівна і сама бачила, що Вірунька змінилась і явно – не в кращий бік, збиралася з нею поговорити про це, та все відкладала розмову, очікуючи слушного моменту. Того ж вечора між матір’ю та донькою відбулася щира розмова. Павлина Степанівна колись же і сама була дівчиною, тож про причину Віруньчиної хандри здогадалася відразу: донька закохалася без взаємності. Стала лагідно допитуватися, в кого. Була вона жінкою розумною, лікарем за фахом, тож про психологію мала неабияке уявлення й до людей знала підхід, не кажучи вже про власних дітей. Плачучи, Вірунька розповіла всю правду: що не може без Івана жити, а він і дивитися на неї не хоче.

– Розумію, серцю не накажеш розлюбити, – мовила мати. – Але трагедію з цього робити не варто, тим більше запускати навчання.

– Тобі легко говорити, а мені жити не хочеться! Я ніколи йому не сподобаюся, бо він любить Настю Тищучку. Всі це знають! – з Віруньчиних очей полилися сльози.

Мати гладила її по голові, заспокоювала як могла.

Далі буде

Микола ШМИГІН

 

• Нравится
•