Німець розшукав могили рідних
На волині доглядає їх подружжя савчуків
Мало хто з жителів села Котів Ківерцівського району пам’ятає місце, де колись була німецька колонія. Лише кілька людей зі старшого покоління можуть про неї розповісти. Тож для селян стала сенсацією звістка про те, що до них приїхав німець, який розшукує кладовище, де поховані його родичі. Подружжя Савчуків випадково зустрілося з Арнольдом, і відтоді товаришують та доглядають могили, де спочивають дід, баба та сестричка іноземця.
Подружжя САВЧУКІВ
– Ще за Польщі була за нашим селом колонія, де жили німці. І досі цю місцину чомусь називають Нова Земля, – починає розповідь Георгій Давидович. – Але за кілька років перед початком війни всі виїхали у Німеччину. Наші люди дивувалися з того, що вони так раптово покинули обжиті місця. То вже потім зрозуміли, чого такий наказ отримали, адже Гітлер задумав почати війну. Хати на колонії рознесли, лишилося лише старе кладовище серед поля, про яке ніхто й не згадував. А то десь п’ятнадцять років тому їхали ми з жінкою фурою в поле сіно перевертати. За селом стріли чотирьох людей. Вони запитали, чи далеко до німецького кладовища. А то ж кілометрів із сім! Я й запропонував: «Якщо не погордуєте, сідайте на віз – підвезу». Доставив їх на місце, ще й сказав, коли перекину сіно, заберу назад, щоб ноги не били. Так відбулося наше знайомство з Арнольдом. Він ще й гроші давав за таку послугу, а я розсміявся і сказав, що не треба ніякої плати. То німець ніяк не міг второпати, чому безкоштовно. Все казав: «У нас так нема». Ми запрошували його на гостину до столу. Відмовився. Я вирішив йому у подарунок меду дати, адже вулики маю, думаю, хай спробує натурального продукту.
Відтоді й почалася дружба між німцем Арнольдом Шіндлером та подружжям Савчуків. Спілкувалися через перекладачів. Арнольд розповів, що десятирічним хлопцем виїхав з України. Пам’ятає хату і садок. І хоч на етнічній батьківщині жилося добре, душа все ж линула до місця, де народився. Тож коли доля звела його з лучанином Ярославом, одразу поцікавився, чи є ще село Котів. Чоловіки спілкувалися по Інтернету, і коли Ярослав дав ствердну відповідь, ще й додав, що вціліло старе кладовище колонії, Арнольд загорівся бажанням приїхати. Звичайно, там все було занедбане, заросло бур’янами. Іноземець не пошкодував грошей на облаштування: встановили нові хрести, обгородили могили. Допомагали йому нові знайомі тітка Марія з чоловіком Георгієм. На знак вдячності Арнольд вислав в Україну посилку, та тільки до оселі Савчуків вона прийшла перебраною. Пенсіонери підозрюють у цьому перекладачів, та хіба щось доведеш?
– Вже коли другий раз Арнольд приїхав, то поцікавився, чи отримали ми від нього посилку, і попросив показати, що саме. Ми залишили лише брезентовий комбінезон, бо решту речей, які були гіршими за гуманітарку, викинули. То він аж за голову взявся! Сказав, що там були дітям ляльки, що співають, солодощі. А ми ж того й в очі не бачили, – розводить руками Марія Михайлівна.
Арнольд (крайній зліва) біля могил рідних
Вона додає, що справа тут не в подарунках, а у людських стосунках. У щирості, доброті. Завдяки Арнольду Савчуки познайомилися з іншими німцями, родовід яких пов’язаний з Новою Землею. Вони часто гостювали у привітній оселі українців. Приїжджали навіть автобуси з туристами. Ось так прості селяни подружилися з цілою когортою іноземців. А привітний Арнольд став рідним для цієї сім’ї. Навіть дав виклик тітці Марії, щоб до нього приїхала. Жінка вже й ладна була вперше у житті вирушити за кордон, та раптово захворів Жорик (так лагідно називає чоловіка). Лишати його не захотіла, тому й відмовилася від мандрівки. А нині через важкий стан здоров’я, інсульт, цукровий діабет вже Арнольд не може їх навідати. Лише передає листи. В останньому його дружина написала: «Дорогі Георгій і Марія! Як Ви поживаєте? Як Ваші справи? Дуже хотілося Вас побачити. Арнольд постійно згадує Нову Землю, своє дитинство там. Дуже шкода, що немає здоров’я приїхати. Ми Вам дуже вдячні, що доглядаєте за могилками. Бажаємо всього найкращого, здоров’я та благополуччя».
Два рази в рік дід Жорик запрягає коника і з дружиною їдуть на Нову Землю. Прибирають навколо могил. Роблячи цю добру справу, ніколи не задумувалися про матеріальні блага – вважають це християнським обов’язком.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
| Comments: |
