«Хтіла зятя? йди, служи, годуй бандита!»
Я дуже віруюча людина, ходжу до церкви і намагаюся жити за заповідями Божими. Так і дітей своїх виховувала. Хороші у мене вони – це правда. Всі добре вчилися, а найліпше – дочка Валя. Я колись теж подавала надії, але вискочила заміж, і весь мій інститут накрився, як кажуть, мідним тазом. Тож в дочці я бачила себе і дуже хотіла, щоб вона реалізувала ті мрії, які мені не вдалося.
***
Валя закінчила школу із золотою медаллю. Я на випускний не йшла, а летіла – так гордилася нею! А коли вона сама вступила у столичний інститут, ходила по селу задерши голову.
Дочка закінчувала третій курс, коли до мене прийшов її кавалер, з яким вона стала зустрічатися одразу після школи. Хороший такий хлопець, роботящий. Але що захтів! «Дозвольте, – просить, – Валі після третього курсу перевестися на заочне». Це ж, напевно, женитися хоче. А там і взагалі зробить так, щоб донька інститут покинула. Е, ні… Тож щойно його спровадила – одразу до Валі:
– Так, доцю, вибирай: або я, або він!
– Мамо?!
– Не мамкай! Тобі що, цей хлопець важливіший за мене та інститут? Спочатку заочне, потім дитина, а тоді – ні освіти вищої, ні життя нормального, ні перспектив…
Оце так суворо з нею поговорила, вона поплакала трохи – і за якийсь місяць-другий все владналося. Хлопець перестав до неї ходити, а Валя перейшла на четвертий курс.
***
Минув рік, ось нарешті літні канікули. Поз’їжджалися мої діти додому – радість та поміч нам з батьком. Коли це дивлюся – Валя моя якась замкнута стала, зажурена. А вона ж гарна у мене, хлопці біля неї в’ються: то один запрошує на дискотеку, то інший. А вона айкає, кривиться та всім відмовляє. І все в своїй кімнаті лежить обличчям до стіни. Одного разу й взагалі її у сльозах застала. «Ай, мамо, привиділось вам», – тільки й відповіла на всі мої запитання.
Одного недільного дня вертаюся я з церкви неспіхом. Дорогою до мене приєдналася одна знайома – йдемо, балакаємо. Я про дочку мову завела: що хвилююся, чи не захворіла чим – така бліда і млява ходить…
– Ой, Галько, а ти що, не знаєш?! Твоя ж Валя вагітна!
Я вжахнулася! Мене ніби по голові цеглиною вдарили. Бігла додому – ніг під собою не чула. І одразу до Валі. А вона лежить, скрутилася калачиком.
– Валю, це правда, що люди говорять? – питаю до неї.
– Ні, вірте тим людям більше, вони вам наговорять, – каже, а сама очі ховає…
Ой, як же я її, бідненьку, мордувала! Зараз ніколи б до такого не дійшла, а тоді була засліплена. Мені груди роздирав доччин гріх. Тож таке їй говорила, що зараз у голові не вкладається. Казала, що дочки у мене більше нема, що я її прокляну, що… Ой, страшні речі я тоді кричала, страшні…
Не знаю, до чого б договорилася, якби сестра не забрала Валю до себе на кілька днів. Мовляв, я не мати, а чудовисько, якщо так знущаюся над своєю дитиною. Увечері я таки не витримала – розказала про доньчину вагітність чоловікові. Якби ви знали, як він мене відлупцював! Совав за волосся по підлозі і копав чоботами під ребра, в обличчя. Я навіть не пручалася – хотіла померти. А він усе бив і приказував, що це я в тому винна, таке моє виховання…
Зранку я ледве злізла з ліжка, а коли підійшла до дзеркала – себе не впізнала. Усенька була синьо-фіолетова, живого місця на мені не залишилося. Як це побачили сини – кинулися до батька з кулаками. Знову у хаті здійнявся рейвах, крики. Валя повернулася, плаче, молить, щоб її забили, бо вона справді вагітна, і нема їй прощення.
Коли всі трохи заспокоїлися, розказала свою історію. У Києві познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися. І він забаламутив голову. Коли «залетіла», розповіла кавалеру, але у відповідь почула, щоб робила аборт, бо не до дітей йому зараз.
***
Але я це так просто залишити не могла. Напосілася на Валю, і вона мені дала єдиний номер телефона, який мав якесь відношення до того її кавалера, – його дядька. А тоді ж такі часи були, мобілок ще не мали. Додзвонилася я, кажу тому дядькові: так і так, передайте вашому племіннику, що його на Волині чекають – з пузом!
Як я переживала, щоб діждати відповіді, у всіх церквах свічечки поставила, молила Бога про прощення! Люди підказали, що біля Бреста живе святий ігумен Серафим, який молитвою може людей зцілювати. Я поїхала просити прощення і каятися за доччин гріх. Але не встигла навіть слова сказати, як Серафим мене грізно обірвав:
– Никакая она не заблудшая, а очень хорошая девочка! Возвращайтесь домой и перестаньте над ней издеваться. Вы еще будете гордиться ребенком, которого она носит!
Валин кавалер таки приїхав. Як вийшов з машини, я аж вклякла: скуйовджений якийсь, під оком величезний синець, обличчя побите. «Божечко милий, бандит приїхав!» – опустилася я на коліна і почала плакати. Ще й чоловік під’юджував: «Хтіла зятя, хтіла гріх покрити – іди, служи, стіл накривай, годуй бандита…»
Сиділи за святковим столом, ніби на поминках: Валя з кам’яним обличчям, чоловік грізно зиркає, сини переглядаються, мені аж млосно робиться. Тишу перервав потенційний зять:
– Якщо вам цікаво, то оці синці на обличчі – це не тому, що мене десь побили. То я якраз дах у хаті ремонтував, коли почув від дядька, що Валя вирішила залишити дитину і пузо скоро на ніс вилізе. Але я готовий одружитися, якщо вся проблема у цьому.
***
Відгуляли весілля, Валя народила хлопчика – Володимиром назвали. Поки дочка закінчувала свій інститут, онучком опікувалася я. Таке хороше дитя виросло, таке розумне – ви собі не уявляєте! З «бандитом» своїм Валя прожила десь два роки. Ой, та яке життя у них могло скластися, якщо одружувалися з примусу! За якийсь час він передзвонив мені і каже: «Ото, тещо, слухайте! Скажіть своїй дочці, щоб дала мені розлучення, бо маю вже двох дівок, які вагітні від мене!» Я – до Валі, а вона сміється. Каже, що навмисно так робить, бо вже дістав своїми гулянками. За кілька років колишній зять таки згадав про сина, навіть брався його викрадати із садочка, але то вже моя Валя вирішувала ці проблеми. Вона ж у мене влаштувалася у столиці в банк, стала добре заробляти – її дуже цінують на роботі. Онучок вже такий дорослий! Єдине, що мене непокоїть – заміж Валя відтоді так і не вийшла… А я вже навіть з її директором банку говорила. Просила його підшукати моїй дочці хорошого чоловіка. Тільки щоб посватав не за якого-небудь, бо такий у неї вже був. І знаєте, що той начальник сказав мені? «О, то я не знаю, чи зможу вам, мамочко, допомогти, – похитав головою. – Бо ж вашій Валі тепер всі чоловіки «якими-небудь» здаються…»
Записала Юлія САВІНА,
Рівненська область
| Comments: |
