«Мені аплодувала вся Європа, а у рідному селі знають лише як сестру Баламута»

Відома оперна співачка, солістка Московської, Ленінградської та Боннської опер Леся Наконечна повернулася на батьківщину – у село Білин Ковельського району – вже після виходу на пенсію. Тут жили мати та брат, якого за веселу та жартівливу вдачу називали Баламутом. У селі не вміють церемонитися – побачили нове обличчя (а вона вибралася звідти ще у 15 років) – і одразу і перепинили, щоб запитати, хто така. За трохи перебили на півслові: «Тьху, а ти часом не Баламутова сестра будеш?» Вражена оперна діва, яка ще тільки вчора зійшла зі сцени під шалені овації німецької публіки, лише й спромоглася гірко промовити: «Боже, мені аплодувала вся Європа, а у рідному селі знають лише як сестру Баламута».

Нема вже ані матері-батька, ані брата – Леся Іванівна живе у батьківській хаті сама. Їй лише 68 років, але вона воліє не показуватися людям на очі, як і запрошувати їх до себе. Також марно впрошувати її виступити перед дітьми у школі чи взяти участь у якомусь концерті – вона жодного разу не погодилася. Ображається (це можна зрозуміти з її слів), що коли була молодою і відомою, про неї у селі й не згадували, а як з’явилася сивина – враз згадали. Не сподобався колишній співачці такий людський підхід, і вона стала затворницею. Чи не єдина гостя, для якої Леся Іванівна завжди відчинить двері, – двоюрідна сестра Валентина Віднік:

– Леся за мене старша на сім років, – розказує Валентина Борисівна. – Вона у нас єдина така співуча вродилася. Пожене корів пасти в ліс – і співає, співає. Всього добивалася сама, бо не раз згадувала, як поїхала після закінчення Луцького музучилища у Москву підкорювати консерваторію у простенькому платтячку. Мені довелося побувати на її репетиціях у Московському оперному театрі. Перший її чоловік теж був оперним співаком, вони разом виступали: він Онєгіна грав, а вона – Тетяну. І хоч оперу я не знала і не розуміла, але тоді сиділа просто приголомшена, у мене аж мурашки по спині бігали, коли вони співали.

З такими ж враженнями повернулися додому батьки Лесі Наконечної, яких вона запрошувала до себе погостювати. Мовляв, батько заливався сльозами, щойно його дочка починала співати. Валентина Борисівна каже, що їхня Леся – дуже добра і щира людина. Не було такого, щоб вона забула батьків, навпаки, підтримувала їх як могла. Молодшу сестру забрала до себе у Москву, знайшла їй роботу. Вони, вочевидь, були дуже близькі, бо коли сестра померла, Леся пережила справжній шок. У неї навіть голос пропав.

– У другому шлюбі Леся виховувала сина свого чоловіка, – згадує Валентина Борисівна. – Вона вийшла заміж за вдівця і відразу ж забрала маленького сина, якого чоловік у розпачі віддав в інтернат. Хлопчик і мамою її називав. Леся його вигодувала, на ноги поставила, вивчила. Але сім’я розпалася після того, як вона підписала контракт з німецьким оперним театром у місті Бонн і поїхала туди співати на кілька років. Несправедливо, образливо, але і син, якого вона виховувала, чомусь зайняв батькову позицію – перестав із нею спілкуватися. Хоча вона всю душу у нього вклала.

Тепер Леся Іванівна важко хворіє і відмовляється від зустрічей. По телефону бездоганною українською мовою каже, що не хоче вже ворушити минуле. Хоча зізнається, що прожила яскраве життя, повне овацій і софітів, квітів та визнання:

– Де б я не співала – Ленінград, Москва, Бонн – у мене був дуже хороший репертуар. Я виконувала партії італійською, німецькою мовами, але ніколи не забувала свою рідну. Знаю дуже багато українських пісень, – вони завжди були у моєму репертуарі. Як зараз пам’ятаю, коли я на палубі лайнера, який здійснював навколосвітню подорож, заспівала «Карії очі, чорнії брови…», ця пісня викликала справжній фурор! Я навіть знімалася у кіно – у «Тихому Доні». Е, та що там тепер розказувати…

– А чому Ви повернулися?

– Мама стала хворіти. Залишилася сама і все казала мені: «Дитинко, я так не хочу, щоб хата пустувала». От я і приїхала…

Мирослава КОСЬМІНА,

Волинська область

 

 

• Нравится
•