На яких бабуся залишила заповіт
У редакцію звернулася читачка, яка попросила захистити Надію Хмелюк із села Навіз Рожищенського району. Мовляв, прожила вона у невістках більше 20 років. Сім років тому овдовіла, а тепер і свекруху догляділа та поховала. Коли ж пішла з дітьми подавати документи на прийняття спадщини (а бабця відписала хату онукам у рівних частинах), дізналася, що за це майно будуть судитися ще четверо дітей свекрухи, які всі живуть окремо.
Надія Хмелюк працює у сільському магазині продавцем. Вона приголомшена, збита з пантелику, на очі раз у раз навертаються сльози. Каже, що і в поганому сні не могла уявити, що вона і її діти матимуть такі проблеми. Надія у 1991 році вийшла заміж за найменшого сина Хмелюків Олександра. Тоді вже мала роботу у Луцьку і хотіла з чоловіком ставати на квартирну чергу. Але свекор, почувши про плани молодих відокремлюватися, не на жарт розгнівався. Він сподівався доживати віку у своїй хаті з найменшим сином, тож вони мусили скоритися батьковій волі.
Минали роки. Щасливим сімейне життя Надії Хмелюк назвати важко. Чоловік дуже скоро захворів на туберкульоз, а лікуватися вісім років не поспішав. Бідна жінка все тягнула на своїх худеньких плечах: двох дітей, величезне господарство, поля, гляділа свекруху. Свекор помер у 1997 році, а через дев’ять років – чоловік.
– Я залишилася жити зі свекрухою, разом гляділи дітей – вона мені була як мама, – розповідає Надія Максимівна. – Її старші діти роз’їхалися: Ліда – у Житомирській області, Зоя та Микола – в Білорусі, а ще одна дочка, Валя, залишилася тут, в селі, має свою хату. Вони і так не жалували неньку своїми візитами, а кілька років тому і взагалі нагнівалися: виявилося, що матір склала заповіт, у якому хату відписала моїм дітям. Хоча я й сама не знаю, коли саме вона це писала. Не приїхали вони навіть тоді, коли мати злягла на чотири місяці. А вона все плакала та виглядала їх «хоч на Коляду». Не дочекалася – померла 14 лютого цього року. Лише Валя приходила мені допомагати – оце правда, нічого не скажу… На похорон усі з’їхалися – і тут почалося. Ще, як кажуть, тіло матері не встигло схолонути, як у хаті вже здійнявся рейвах. Старші дочки свекрухи взялися вивертати тумбочки, шукаючи документи на хату та заповіт, і сказали, що будуть судитися, бо все це по праву належить їм. Я не повірила, думала, що вони просто лякають. У липні ми поїхали до державного нотаріуса і подали документи на вступ у спадщину за заповітом. Відразу після того мені подзвонила Ліда з Житомирської області і кричала, що я ніхто, щоб виміталася з їхньої хати, що мені і моїм дітям тут нічого не належить. Дотинала за те, що яке я мала право взимку забрати до «їхньої» хати свого хворого батька, нащо я зробила ремонт та вставила євровікна, адже тут і цеглини моєї нема! І я повинна була спитати у них дозволу! Хоча ремонт, вікна, грубки ми почали робити минулого літа, ще коли мама жила. Я спочатку оторопіла, а потім спитала, чого ж ніхто із них не приїхав доглядати батька, а потім матір? Бо, наприклад, та ж Ліда останній раз навідувалася сім років тому – на похорон мого чоловіка. І чого вони мені не сказали про те, що я ніхто, одразу після смерті чоловіка? Я б вже щось шукала, думала… І от нещодавно, коли дочка поцікавилася у нотаріуса нашими справами, почула, що нас чекатиме судовий процес, бо на майно претендують інші родичі. І нібито у заяві були підписи всіх чотирьох, хоча і Коля з Білорусі, і тутешня Валя мене запевняли, що не будуть судитися… Всі вони житлом забезпечені, тож ситуація проста – деякі зі свекрушиних дітей хочуть грошей. Про це мені прямим текстом заявляли: щоб ми залишилися в хаті, повинна виплатити «відступні» не тільки усім чотирьом претендентам, але й їхнім дітям. Вони ж бо теж «постраждають», не отримавши щось цінне від бабусі.
Плаче бідна жінка, побивається. Сину 18 років, дочка щойно розлучилася і повернулася з онучкою додому. А чи матимуть вони де жити – вирішуватиметься в суді…
***
Чи є реальна загроза дітям Надії Хмелюк опинитися на вулиці, яким чином вирішуються такі от суперечки в судах – прокоментувати ситуацію ми попросили адвоката Олександра Печончика:
– Все частіше трапляються у практиці випадки, коли судяться рідні люди, забуваючи про моральні цінності. На родинне майно починають претендувати не тільки бідні люди, а й часто-густо з високим матеріальним достатком. Те, що інші спадкоємці мають власне житло, не позбавляє їх права на спадщину. Щоправда, наявність законного заповіту позбавляє інших претендентів права на спадщину за виключенням. Адже відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Тобто, воля заповідачки (свекрухи) у цьому випадку є дороговказом на виконання волі заповідача розпорядитися своїм майном на власний розсуд. Коментувати або давати поради без бачення самого заповіту, іншої документації складно. У який спосіб набула право власності на цю хату свекруха? На кого оформлене житло згідно з господарською книгою? Чи прийняв спадщину син (чоловік читачки) та свекруха після смерті свекра? Відповіді на ці та інші запитання також можуть суттєво вплинути на розподіл спадщини. При цьому привертаю читачку до норм ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає: «Спадкоємець, який постійно проживає із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї». Можливо, за таких обставин жінці слід також проаналізувати її особисті матеріальні вкладення (капітальний ремонт, добудови, перебудови, прибудови і таке інше) у житло та особисто заявити зустрічний позов до суду про визнання права власності на майно й за нею, оскільки матеріальні вкладення в хату значно збільшили його вартість. Або підготувати позов про усунення інших учасників від права на спадкування за законом, якщо вони ухилялися від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані… За будь-яких обставин раджу Надії Максимівні звернутись до фахівця в галузі права з практичним досвідом роботи.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
Comments: |