Два роки зберігала труп сина у хліві

Жителі села Вільгір Гощанського району й досі не можуть отямитися від жахливої новини – баба Надька, яка кілька років тому придбала хатину на віддаленій вулиці, тримала у хліві тіло сина. Два роки воно пролежало під горою старої одежі! Кістки, які залишилися від людини, випадково знайшла сусідка.

Тетяна Михалінчик живе по сусідству з Надією Осміловською. Тож добре знає переселенців. Розповідає, що переїхали вони з Рівного. Там продали квартиру і купили цю невеличку хатину. Решту грошей пропили, бо оковиту полюбляли обоє. Часто й сварилися за горілку. Спочатку й город обробляли, а потім занедбали його. Тетяна постійно приходила до 62-річної бабусі, щоб дещо помогти. Знала і її сина Едурда. Довгий час його не було вдома, тож знайомі почали цікавитися, де він пропав. «Поїхав до Києва на заробітки», – коротко відповіла пенсіонерка. За деякий час у селі стали говорити, що Надька їздила до столиці, де у лікарні помер її син. Його тіло спалили, а попіл жінка забрала додому і похоронила на кладовищі. Навіть коливо людям давала. Звичайно, їй повірили. Ніхто й у найстрашніших думках не міг уявити, що поки мати порядкується на подвір’ї, у хліві гниє її дитина! Вже тепер односельці пригадують, що коли проходили повз оселю Надьки, чули якийсь неприємний запах. Але не звертали на нього особливої уваги, думали, що то собака десь здох.

Таня вже кілька разів просила бабу Надю, щоб дозволила користуватися її хлівчиком.

– Я багатодітна мати, ще внуків виховую, бо донька померла. Тримаємо трьох свиней, хотіли ще одне порося купити і поставити у сусідчиному хліві, – розповідає Тетяна Олександрівна. – Але баба якось неохоче відповідала, коли я про те мову заводила. Казала, що там бардак, ремонтувати все треба. Просила-просила я її, а тоді взяла молоток і відбила замок на дверях. Всередині було темно, але вдалося розгледіти купу різного ганчір’я. Збоку щось біліло. Як я придивилася, а то череп! Розгорнула той мотлох – кості лежать. Час і миші зробили свою страшну справу.

Жінка й досі тремтячим голосом переповідає ті події. Вона одразу зрозуміла, чиї то рештки. Баба Надя підтвердила, що то її син «покоїться» у хліві. «Не похоронила його, бо не мала за шо», – просто пояснила свій абсурдний вчинок.

Таня викликала правоохоронців. Ця жахлива подія швидко набула розголосу. У селі почали ширитися чутки, що мати вбила сина і заховала у хліві, бо боялася міліції. Таня відкидає цю версію, бо вважає, що Едуард сам помер: «Він часто плював кров’ю, жалівся на болі в печінці. Напевно, помер від цирозу». Але остаточне слово у цій справі за правоохоронцями. Як повідомили у секторі зв’язків з громадськістю УМВС України у Рівненській області, зараз відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (умисне вбиство). Пояснили, що за цією статтею попередньо кваліфікуються усі справи, коли є труп. Знайдені рештки направили на судово-медичне дослідження, яке й встановить причину смерті 44-річного чоловіка. Триває досудове розслідування. А баба Надя поки перебралася до сусідки Тані, бо в хаті їй раптом стало страшно жити. Пенсіонерці, напевно, вже сто разів за останні дні давали жорстоке і страшне запитання: «Чому не похоронили сина по-людськи?» Ми теж його повторили.

– Не подумала… Злякалася… За що мала його ховати? – і тремтячою рукою витирає сльози, ковтає слова.

– Так ви ж пенсію отримуєте, та й люди у селі б відгукнулися на вашу біду, – у голові ніяк не хочуть вкладатися такі скупі пояснення.

– А шо, на тисячу гривень поховаєш? Гроб скілько коштує, – жінка вперто захищається. – Які люди мені помагати мали? Я тут чужинка, ніхто. Таня тоді на заробітках була. Крім неї, я нікому не треба, – і знову заливається слізьми.

Тетяна Олександрівна каже, що не може пояснити цей страшний вчинок сусідки. «Вона нормальна, адекватна людина, не психічно хвора, як хтось казав. Тепер, може, і кається», – додає.

Правоохоронці обіцяли повернути рештки після експертизи.

– Похороните їх за християнським звичаєм?

– А за шо-о-о? – знову починає заводити своє і витирати сльози. З язика ледь не зривається, що за два роки з пенсії хоч по сто гривень можна було відкласти…

– Бабо, мовчіть, ви уже й так стільки наробили! – гримнула на неї Таня. – Поховаємо, звичайно. Я цим сама займуся. То ж гріх великий так над покійником знущатися.

Руслана ТАТАРИН,

Рівненська область

Фото автора

 

• Нравится
•