у 65-річного Євгена Федчука лікарський стаж – 60 літ!
Лікар-анестезіолог відділення детоксикації Луцької міської клінічної лікарні Євген Федчук усе життя пропрацював на одній з найважчих і найшкідливіших серед медичного профілю роботі – у реанімації. Але, зізнається, так і не звикнув до смертей: кожна з них – і для нього трагедія, яку треба пережити. Напередодні ювілею – 4 листопада Євгену Олександровичу виповнюється 65 років – зустрілися з медиком. А говорили про життя і його цінності…
– А я лікарем змалку хотів бути. Три роки поспіль рвався вступати в медучилище – не пустила мати. Вона виховувала мене сама, батько загинув, коли мені було три місяці. Працювала санітаркою в лікарні і казала, щоб я йшов куди-будь, аби тільки не в медицину. Любила повторювати, що білий халат тільки здалеку здається чистим та білим, зблизька ж він абсолютно не такий. Але я був упертий, тож закінчивши школу, одразу подався у Львівський медінститут. Потім за направленням потрапив у Луцьку міську лікарню. Хотів бути хірургом, але вакансії не було, натомість лікарня на той час майже рік працювала без анестезіолога. Це і вирішило мою долю.
– Чула, що раніше анестезіологам та реаніматологам за шкідливість праці на молоко доплачували?
– Так, було таке. А ще рік за два рахували, тож коли я пішов на пенсію, дізнався, що маю аж 60 років стажу!
– Чого Вас навчила медицина?
– Реально сприймати життя, цінувати стосунки, не забувати про моральні та духовні цінності. Нещодавно мене вразив один випадок: у відділення поступила жінка в алкогольній комі. Витягували її, як могли, але, на жаль, вона померла. З моргу її так ніхто і не забрав, тож поховали за державний кошт. Минає ще кілька днів – і тут до мене заявляються син померлої з невісткою і починають вимагати довідку про смерть, бо гроші хочуть отримати. Я тоді, чесно кажучи, зірвався, і таку «довідку» їм дав, що на крик збіглися люди з кількох поверхів лікарні. Надивився я і на сімейні чвари. Коли людина тільки-но померла, а родичі вже гризуться, кому що дістанеться. Це так гидко!
– Здається, дружина у Вас теж медик?
– Так, вона завідує педіатричним відділенням у Луцькій міській дитячій поліклініці. Зійдемося увечері і розповідаємо, як у кого пройшов день, а старенька мама сидить і слухає. Вона хоч і санітаркою проробила, але багато чого знає і бачила.
– А чому Ваш син не пішов слідами батьків?
– Ой, вистачить нас двох у хаті таких… Спочатку він хотів, але, скажу чесно, відбив я у нього це бажання. Та й він сам ріс у ті часи, коли всі медики сиділи без грошей, тож пішов хлопець в економісти.
– А якби довелося починати все спочатку…
– Ніякої іншої спеціальності я б для себе не обрав!
Мирослава КОСЬМІНА,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Редакція «Вісника+К» приєднується до всіх привітань з нагоди ювілею і щиро бажає Євгену Олександровичу міцного здоров’я на многії літа, добробуту та злагоди в родині!
| Comments: |
