Танк у дитячому таборі
ього року разом з родиною поїхали на море в селище Лазурне Скадовського району, що на Херсонщині. Та нас чекав неприємний сюрприз: вода була холоднюча. Наступний день хоч і був теплим, а водичка лагідною, та замість людей у ній хлюпалося ціле полчище медуз. Може, хтось і тішився б тим видовищем, але не відпочивальники, у яких від дотиків цих «желатинових» створінь шкіра пекла та свербіла півдня. «Проти природи не попреш», – поміркував я, і вирішив разом з внучкою оглянути прибережну територію.
Підійшли ми до дитячого табору «Парус». Жодної україномовної назви не бачили, навколо лунала російська мова. Онучка навіть перепитала: «Чи в Україні ми? Бо всі говорять не по-нашому». Як умів роз’яснив дитині ситуацію, а сам пригадав «нещасних» депутатів-регіоналів Ківалова і Колесніченка, які бідкалися, що російську мову в Україні дуже утискають. Як бачимо, так «утискають», що дітям із західних регіонів на море потрібно їхати з перекладачем.
Та Бог з ними. Головне, щоб дітворі тут подобалося. Затишні алеї, зелені насадження, спортивні майданчики. І раптом… Що це? Величезний радянський танк, який націлив своє дуло на корпус, де мешкають школярі. Я аж присів. Внучка показує ще одного, тягне мене за руку і заспокоює: «Не бійся, діду. Він не стріляє». А потім допитується, для чого у дитячому таборі військова техніка? Я й сам не знаю, кого вони повинні лякати. Подумавши, відповів, що діти мають їх боятися і рости слухняними. Але чи так це? Сумніваюся й досі.
Гнат НЕЗГОДА
| Comments: |
