«Живу так, щоб переосмислювати своє життя не було причин»

Сказав напередодні свого 60-річного ювілею Віктор Карпук, директор санаторію «Лісова пісня»

 

З Віктором Карпуком наші читачі знайомі, адже газета писала уже і про нього, і про його роботу на посаді директора волинського санаторію «Лісова пісня». Однак ювілейна дата (28 жовтня йому виповнюється 60 років) – це ще один вагомий привід, аби зустрітися і поговорити, напевно, менше про справи, а більше про життєві цінності. Адже Віктора Наумовича багато хто знає як досвідченого фахівця, порядного, розумного і людяного керівника.

 

– Вікторе Наумовичу, як сказав мені один чоловік, лише меланхоліки не задумуються про прожиті роки, а нормальна людина аналізує той відрізок життя, що зостався позаду.

– Чесно кажучи, особливо не задумуюся про наближення цієї дати. Раніше вважав, що 60 років – це пенсія, старість. Тепер відчуваю, що енергії вистачає, аби працювати далі. Та й старим теж не почуваюся. Напевно, поки є здоров’я, то про роки особливо не думаєш. Але… Звичайно, над прожитим задумуєшся. Навіть не очікував, що Господь Бог стільки дасть мені в житті: хорошу сім’ю, добрих дітей, лад на роботі. Працюючи інженером, головою колгоспу, державним чиновником і тут, в санаторії, завжди до роботи ставився відповідально. І якось усе склалося… У «Лісовій пісні» не зробив усе, що задумував, проте вважаю, що дечого таки вдалося досягти, зважаючи на ситуацію і фінансовий стан. І хоча санаторій не моя власність, але хочеться, щоб і волиняни, і наші гості мали хороше місце для відпочинку та оздоровлення.

– Активним людям, які звикли весь час працювати, піти в 60 років на пенсію, як цього вимагає законодавство, приміром, від держслужбовців, – це свого роду катастрофа…

– Буду далі працювати чи ні – важко сказати. Оцінювати себе непросто. Хай краще люди скажуть, як я працюю. У цьому випадку це має зробити обласна рада. Скажуть, що вичерпав свій потенціал – напишу заяву і піду, навіть якщо й відчуваю силу, аби працювати далі.

– Щоб керувати людьми, які риси, на Вашу думку, повинен мати керівник?

– По-перше, відповідально підходити до своєї роботи. Якщо не переживаєш за те, що робиш – нічого не буде. По-друге, працювати з людьми – дуже важко, і має рацію той, хто сказав – «не кнутом, то пряником». Так воно і є, бо керівнику доводиться різні методи застосовувати, усе залежить від того, з ким маєш справу. Більшість працівників у санаторії з Шацька, Мельників, і не хочеться їх образити. А ще мені докоряють тим, що у нас малі заробітні плати. Звичайно, можна було б усе перекреслити, зробити новий штатний розпис і замість 260 чоловік тут працювало б 180-190, а то й удвічі менше. Та це була б травма для багатьох сімей – тут хоч якусь копійку можуть заробити. Тому хай уже якось переживу критику на свою адресу, але люди матимуть робоче місце. Медикам згідно із законодавством є доплата за вислугу років, а всім іншим немає. При нормальному фінансовому стані трохи доплачуємо.

– Часто у людей в якийсь період життя з певних причин відбувається переоцінка цінностей. Чи були у Вас такі моменти?

– У мене не було переосмислення життя. Чому? Тому що дійсно, у людини до якогось ключового моменту могли бути інші цінності: бажання слави, збагачення, прагнення потрапити у владу і т. д. Тоді вона відривається від реальності, природи, віри в Бога, як кажуть, усього святого. Мені ще батьки заклали головні цінності життя, за що їм дуже вдячний.

– Вікторе Наумовичу, щоб мати хорошу сім’ю, яка у цьому роль чоловіка і батька?

– Кажуть, жінка тримає три кутки в домі. На мою думку – чотири. У нашій сім’ї вихованням дітей займалася жінка, бо я весь час був на роботі. Матеріальне підкріплення – це той куток, який трохи підпирає чоловік. Звичайно, теж мав вплив на дітей, бо якщо мама щось казала і навіть різку брала, вони могли заперечувати. І хоч ніколи не брався за ремінь, але моє слово було для них законом. Інколи міг голос підвищити. Тепер сини мають свої сім’ї, у їхнє життя не втручаюся. А донька навчається у Києві. Коли діти приїжджають додому, звичайно, це для нас велика радість.

– Надійних друзів маєте?

– Маю. Вони мене завжди виручали і виручають. Мені для них теж хочеться робити добро. У певних ситуаціях якраз і перевіряється, хто є хто. Якщо немає друзів, то проблема, думаю, не в них, а у самій людині.

– Працюєте в такій галузі, де створюєте людям гарні умови для відпочинку. А Ви де і як відпочиваєте?

– Риболовля, гриби – це найкращий відпочинок для мене. Правда, під час відпустки, якщо залишуся в Шацьку, то все одно буду прив’язаний до роботи, тому стараюся десь виїхати. За кордон не їжджу, був лише паломником у Єрусалимі – відвідав там святі місця. Вдруге поїхав паломником, коли захворіла дружина, на Афон. Був навіть там послушником. Разом з монахами вставали в три години ночі на службу. Мали послухи: картоплю чистили, чай сортували, ікони складали. Ще пішки ходили в інші монастирі. Ті трепетні відчуття на Афоні передати важко – це самому треба пережити, тож варто туди поїхати. Дивлячись на монаше життя, розумієш, що задля служіння Богу вони відмовилися від усього. Це приклад справжньої віри у Господа, адже ми тут тимчасові.

– Що хотіли б зробити у санаторії?

– Найперше басейн – він додав би багато для подальшого розвитку «Лісової пісні». Треба докласти зусиль, аби санаторій мав належний сучасний вигляд. Щоб, приїхавши сюди, люди одразу зрозуміли, що тут гарно, затишно, комфортно.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Волинська область

«Вісник+К» приєднується до численних вітань.

 

Народився в селищі Щацьк Волинської області. 1976 рік – закінчення Львівського сільськогосподарського інституту і початок трудової кар’єри у колгоспі «Україна» на посаді інженера. З 1981 року – головний інженер Любомльської райсільгосптехніки, з 1982 – заступник голови колгоспу «Україна», з 1986 – голова цього колгоспу. 1993 рік – заступник голови райдержадміністрації Шацького району і начальник районного управління сільського господарства. У 1998 році – обраний головою Шацької районної ради.

З 2001 року – директор санаторію «Лісова пісня».

 

• Нравится
•