З пластикових пляшок зробив пальмовий гай
Микола Ігнатовець
Повз це подвір’я в селі Махро важко пройти, бодай на хвильку не задивившись на пальми з пластикових пляшок, що «ростуть» біля воріт. А ще зір ваш приваблять дельфіни на стіні сарайчика, зображені мозаїчно викладеними різнокольоровими кришечками з-під тієї самої пластикової тари, що пішла на «пальми».
А коли ступиш на саме подвір’я, очі розбіжаться від численних барвистих саморобок, матеріалом для яких слугував переважно той же пластик чи інший непотріб: там і тюльпани (пляшок, з яких виготовлені, у Білорусі нема, то використано привозні – українські), і ромашки із залишків будівельної сітки, й інші квіти. Поруч «плавають» лебеді, скомпоновані зі старих автомобільних шин. І знову ж – різноманіття «пляшкових» пальм, наче садиба розташована не на Поліссі, а принаймні на південному березі Криму. Та головною окрасою подвір’я і гордістю господаря є пляшковий макет Ейфелевої вежі заввишки майже три метри.
Усі ці вироби – творіння рук Миколи Ігнатовця. Нині він пенсіонер-інвалід, а в минулому – водій-далекобійник, сколесив дороги і рідної Білорусі, і сусідньої України, міряв невимірні простори Росії, інших республік колишнього СРСР. Не розлучився б з кермом автомобіля, мабуть, і досі, бо до пенсії за віком йому було б ще крутити його й крутити. Та підступний інсульт поставив крапку на улюбленій професії, прив’язавши чоловіка до дому.
Але без діла колишньому водієві, як бачимо, не сидиться: знайшов заняття не тільки для рук, а й для душі. Робота не важка, проте вимагає концентрації уваги, рухів і забирає багато часу. Вежу, наприклад, монтував усю минулу зиму. Правда, не сам – допомагав глухонімий приятель-односельчанин Петро Денисюк, а пляшки для неї зносили їм люди з усього Махра.
Коли був День села і визначали кращу садибу, то подружжю Ігнатовців присудили, ясна річ, перше місце, а їхні пальми «пересадили» в центр, до імпровізованої сцени, на якій відбувалися урочистості. Потім дерева, звичайно, повернули на місце, та Ігнатовцеві витвори можна побачити і під Брестом, і під Гродно – на дачах городян, яким виготовив їх Микола на замовлення.
Утім, пластикові пляшки – не єдине захоплення махровського умільця. Любить ще порпатись у механізмах. Після інсульту не міг осідлати двоколісний велосипед, тож переробив його на триколісний. А потім з газонокосарки, каркаса розбитого легковика, інших «запчастин», знайдених на звалищах, сконструював міні-тракторець, яким обробляє свій город. Жартома назвав саморобку «Мерс-Дір» – на честь німецького знаменитого автомобіля, який став її основою, та не менш знаменитого колись американського трактора «Джон Дір». Ось такі люди живуть на білоруському Поліссі.
Микола ШМИГІН,
Брестська область,
Білорусь
| Comments: |
