Сорок кілометрів в день лісом – це норма для луцького лікаря-травника

Інженер-механік за фахом і спортсмен за покликанням, Микола Олександрович Богданович з міста Луцька ніколи не думав, що буде лікувати людей і не лише в Україні, а й за кордоном. Більше того, допомагати навіть онкохворим. Займаючись цією справою уже 15 років, не розуміє, як на чужій біді можна робити бізнес. Та, на жаль, це практикується як у народній, так і в офіційній медицині.

Дідові знання пригодилися, коли захворіла дружина

Хоча, якщо заглянути у минуле, то лікування народними прадідівськими методами для Миколи Богдановича явище абсолютно закономірне: його прабабця і дід були відомими знахарями-травниками (до речі, прабабця прожила аж 107 років, дід – 85). Він багато чого розказував внукові, брав із собою до лісу і показував, які рослини і де треба збирати. Розповідав йому, як врятував свою ногу, яку прострілили у 1943 році, хоча хірурги наполягали, що її треба відрізати. Але один зі знайомих лікарів сам сказав: «Ти ж був хорошим знахарем, пробуй свої методи». І він спробував: почав прикладати мухомор-веселку до кістки, яка вже гнила. Робив тампони із зеленої головки цього гриба і запихав їх в ногу. А вранці змазував рану желе з цього гриба. За шість років нога була абсолютно здоровою. Тобто це яскравий приклад, що беручись за лікування народними методами, ми не повинні очікувати швидкого одужання – треба мати витримку і терпіння.

А до цього всього була ще одна знакова для лікаря-травника Миколи Богдановича зустріч (недарма кажуть, що в житті нічого випадкового не буває).

– Вийшовши одного разу з лісу, зайшов на околиці села в хату, щоб купити молока, – розповідає про цікавий випадок мій співрозмовник. – Як виявилося, там теж жив дідусь-знахар. Після того, як він потрапив в аварію і пошкодив собі хребта, не міг більше займатися лікуванням. Не знаю, чому, але всі свої величезні знання не передав ні дочці, ні синові, а мені. Цей чоловік багато чому мене навчив. Для прикладу, настоянку від кашлю я робив із соснових шишок, але не таких малесеньких, як тепер. А цей дід мені сказав, що найбільший ефект саме від маленьких. Він був правий.

Лікуванням травами (точніше, настоянками, мазями, гелями і т. д. з трав та мухоморів) Микола Олександрович займається вже 15 років. Останні чотири, відколи вийшов на пенсію, присвятив цьому фактично весь свій час. А взявся за лікування, коли в його дім прийшла біда – дружина, яка у 1987 році працювала у Чорнобилі, захворіла на рак. Коли звернулася до лікарів, їй сказали, що вже четверта стадія. Ось тоді чоловік пригадав усе, що розповідав йому дід, і взявся вивчати усі його записи.

– Навіть при четвертій стадії мені вдалося її протримати чотири роки, – розповідає про свої перші успіхи Микола Богданович. – Переконаний, що могла б жити ще, якби не застудилася: нікого не було вдома, і вона восени, а було холодно, винесла випраний одяг на балкон розвішувати. Хочу наголосити: онкохворим треба дуже остерігатися застуд! Якщо у людини здорове серце, нирки, печінка і немає цукрового діабету, то навіть при четвертій стадії раку її на цьому світі можна якийсь час тримати. А друга стадія раку взагалі виліковується.

Желе у травника замовляють київські професори

Крім онкологічних захворювань, Микола Богданович лікує й інші хвороби. Зрозуміло, щоб приготувати різноманітні ліки, йому потрібна сировина. Усі трави, гриби, мухомори і навіть гадюк та вужів (для мазей) заготовляє у волинських лісах.

– Мене вже за ці 15 років, відколи їжджу електричками, знає дуже багато людей, – розповідає травник. – О третій годині тридцять хвилин ранку я вже на ногах, і так три дні в тиждень. Збираюся – і на електричку. Маршрут в бік Ковеля або Цумані. За день проходжу 36-40 кілометрів. Звірі вже чекають у певних місцях – знають, що чимось погодую. Сезон розпочинаю з першого квітня і закінчую четвертого грудня – до цього часу ще їм гриби з лісу. Правда, знайти ті, які потрібні для лікування, стає все важче і важче. Для одних ліків мені не вистачало лише коричневого гриба – він рідкісний: у нього шапка, як п’ять копійок, а ніжка широчезна, наче у білого гриба. Довго шукав і таки знайшов. Треба знати, коли що брати, зважаючи на місяць, зорі, погоду і т. д. Якщо раніше лікарі скептично ставилися до народних методів лікування, то тепер багато з них вже й самі звертаються по допомогу до травників. Мій син, він лікар, який теж не прислухався до таких як я, тепер користується моїми ліками. А желе з трав у мене беруть навіть київські професори. Багато моїх пацієнтів живуть за кордоном. Ніколи і ніде не рекламувався, а люди передають один одному – і так довідуються про мене. Хоча ця справа ніколи не була для мене заробітком – якщо можу, хочу допомогти.

Судячи з того, за якими цінами продає свої ліки Микола Олександрович, ні про який «бізнес» навіть не йдеться. Вже навіть після першого знайомства стає зрозуміло, яка це щира, відверта і добра людина. Дивлячись на цього широкоплечого і кремезного чоловіка з богатирською силою, не дивуєшся його витривалості – він усе життя займався спортом (плаванням, легкою атлетикою, штовханням ядра, велосипедним, гирьовим). А ще він майстер спорту з боксу. Під водою на глибині 17 метрів й дотепер може бути не менше трьох хвилин.

– Ні мій дід, ні батько, ні я не їли таблеток. Тобто без них можна обійтися, використовуючи те, що дає нам природа, – підсумував наостанок Микола Богданович.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

м. Луцьк

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•