Змайстрували пасічники, аби люди бачили, як працюють бджоли
Ідея «Скляного дому» прийшла за аналогом відомого телевізійного серіалу, де глядачам відкриваються стосунки людей. Належить така ідея Олені Петрівні та Миколі Яковичу Максимчукам, пасічникам із майже 43-річним стажем. До слова, Олена та Микола познайомилися та побралися, навчаючись в технікумі на курсі бджільництва. З даного приводу подружжя зачасти жартує, що найміцніша і найсолодша любов – яка помазана медом.
За отих чотири з лишком десятиліття Максимчуки жодного року не розлучалися з пасікою, хоч основне місце роботи, за їхнім висловом, не завше було дотичним до меду. Так, Микола Якович тривалий час займав чиновницькі посади, працював директором звірогосподарства, Олена Петрівна трудилася на м’ясокомбінаті. Але завше бодай по 15-20 бджолосімей вони вдома утримували.
А коли пішли на пенсію, мають 120 бджолосімей. Причому, не на Рівненщині, де мешкають, а на Кіровоградщині, звідкіля родом.
– Там набагато краща база для бджіл, в тому числі й кормова, – стверджує Олена Петрівна, – не помилюся, сказавши, що вона просто унікальна. Бо, посудіть самі, наші бджоли носять мед із росторопши, коріандру, соняшнику, буркуну…. Звідсіля й цілющість меду. Привозимо його для реалізації сюди, на Рівненщину, і, чесно кажучи, відбою від клієнтів нема. А поряд із практичною стороною медалі стараємося продукувати різні соціальні та пізнавальні проекти. До останніх, зокрема, належить скляний вулик. Захотілось привідкрити таємницю бджолиної праці. Щоправда, перша спроба виявилася доволі «кусючою». Річ у тім, що, сконструювавши вулик зі скла, повезли його на фестиваль народної творчості в Дубно. А по дорозі, як не прикро, одне зі стекол відійшло від рами – і до сотні бджіл через шпарину вибралися на волю. Більше того, перекусали усіх, хто був в машині. Мене також. Але все ж від ідеї прозорого вулика ми не відмовилися, тепер возимо його всюди, де буваємо.
Сергій Новак,
Рівненська область
Comments: |