Жоден депутат не дбає про державу
Не перестаю дивуватися. Недавно прочитала, що один «регіонал» купив за 22 мільйони доларів в Америці таунхаус (малоповерховий будинок на декілька багаторівневих квартир). Перше, що спало на думку: людино добра, а нащо він тобі потрібен? Ну, зумів ти заробити великі гроші, то, може, і не дурний чоловік. А якщо так, то повинен розуміти, що крім матеріального багатства й про душу не гріх було б подумати. У Бога не відкупишся ніякими мільйонами. Колись багаті люди будували церкви, школи, сиротинці, а нині купують котеджі.
Іноді запитую себе: скільки із 450 наших депутатів працюють на Україну, скільки з них справді вболівають за народ? І даю відповідь: жоден. Чому? Бо механізм виборчого процесу такий, що чесній та порядній людині туди не пробитися. Ще за часів становлення державної незалежності це було реально (згадаймо Чорновола та інших депутатів). А нині – зась.
Мені цікаво, що діється у душах тих депутатів, які за гроші переходять з однієї фракції в іншу, голосують за ті питання, за які їм платять? Знаю, що завжди мають для себе виправдання: час такий, механізм влади такий, а я лише гвинтик у ньому – сам нічого не вирішу. Багато хто колись потом і кров’ю налагоджував свій бізнес, і коли вже справи трохи налагодилися, його стали притискати перевірками. Вихід один: треба йти в політику, інакше вона прийде до тебе і зруйнує напрацьоване роками.
Що робити далі? А скажу чесно – не знаю. Бо навіть не уявляю, як би повелася у цій ситуації. Говорити легше. І судити легше, ніж зрозуміти.
Але я от що думаю: якби нашим депутатам платили середньомісячну по Україні заробітну плату, а житло давали на період роботи у парламенті, то не таким уже й ласим шматком був би цей мандат нардепа. Депутати Верховної Ради – не слуги народу, а народ їм прислуговує. І поки буде така ситуація, нічого доброго чекати не слід.
Думала, що після розчарування у Помаранчевій революції українців уже неможливо підняти. А ні, помилялась! Коли в обласних центрах проходила акція протесту «Вставай, Україно!», організована партіями «Свобода», «Батьківщина», «Удар» проти Віктора Януковича, народ пішов на мітинг. Мурашки йшли по шкірі, і знову зажевріла в душі надія: а що, може, не все ще втрачено, може, молоде покоління ще зможе піднятися та постояти за себе. Ой, дай то, Боже. Та чи доживу?
Євгенія Кінах,
м. Луцьк
| Comments: |
