Поліській «Криниченьці» аплодують іноземці
Фольклорно-етнографічний колектив «Криниченька» із села Велике Вербче
Костюми, яким більше ста років, колоритна місцева говірка, прадідівські танці та пісні, давні звичаї, свята та обряди – все це можна побачити у дитячому фольклорно-етнографічному колективі «Криниченька» із села Велике Вербче Сарненського району. Вже протягом багатьох років цей ансамбль радує своїми виступами не лише односельчан, а й поважних чиновників та закордонних гостей. Лауреат та призер багатьох міжнародних конкурсів, «Криниченька» є бажаним гостем на багатьох великих сценах.
Дитячий фольклорний колектив з’явився у Великому Вербчому у 1989 році. Ініціатором створення та незмінним керівником стала вчителька музики місцевої школи Ніна Добровольська. Жінка зізнається, що розпочати цю справу було зовсім не важко, адже село завжди славилося талантами. До того ж, у педагога уже був організаторський досвід.
Керівник Ніна ДОБРОВОЛЬСЬКА (в центрі) з учасниками колективу
– Я вчилася у музичній школі по класу баяна і свій перший вокальний ансамбль створила ще у дев’ятому класі, якому сама акомпанувала, – каже Ніна Миколаївна. – Потім вступила до Рівненського інституту культури на факультет хорового диригування. По закінченню мене направили на роботу у містечко Путила, що на Буковині, призначили директором районного будинку культури. Там я організувала дитячий хор і відчула, що працювати з дітьми – велике задоволення. Незабаром вийшла заміж, і доля знову повернула у рідне село. Влаштувавшись у школу вчителем музики, зловила себе на думці, що хочу організувати у Вербчому колектив народної творчості.
Відбір в ансамбль жінка проводила просто на уроках, по черзі прослуховуючи школярів. Згодом з дітьми стали записувати у місцевих старожилів автентичні народні пісні, звичаї та обряди. Тепер у їхньому репертуарі налічується більше сотні пісень, які можна почути лише у Великому Вербчому. Старовинні зіткані та власноруч вишиті костюми також повитягували зі скринь бабусь і дідусів.
Ніна Миколаївна розповідає, що бажання стати учасниками колективу у місцевої дітвори не бракує – із задоволенням відвідують усі репетиції, розучують нові пісні та постановки. Вона ж лише шліфує їхні таланти і виточує голосочки. Натомість дітлахи називають свого художнього керівника другою мамою, подругою та сестрою, яка завжди підтримає, дасть слушну пораду. Школярі пригадують, як співали Віктору Ющенку «Многії літа», коли він вручав Ніні Миколаївні звання «Заслужений працівник культури». Яскраво описують і поїздку до Польщі, де на свято Івана Купала виступали перед українською діаспорою. Численні нагороди також вважають заслугою свого художнього керівника. Пані Добровольська, шаріючись, зізнається, що зовсім не прагне слави.
– Знаєте, коли отримуємо дипломи, лауреатів тішить зовсім не перемога, а те, що звичайні сільські співаки обійшли музичні та мистецькі школи, палаци дітей та молоді, – каже Ніна Миколаївна. – Під час нагородження мої вихованці такі щасливі та горді, що сльози самі котяться, коли дивишся на них. Часто колеги-музиканти питають, як мені вдається втримати дітей в ансамблі, адже сучасна молодь має інші інтереси. Відповідаю, що свою справу робить любов до народу, рідного села та цілковита віддача улюбленій справі.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото з архіву «Криниченьки»
| Comments: |
