у Шотландії не відзначають перше вересня
Наталія Коваль разом з донькою Сильвією приїхала погостювати у село Конюхи Локачинського району до своєї рідної бабусі по татовій лінії Катерини Коваль. Найбільше раділа цьому візиту шестирічна дівчинка: босоніж бігала по траві, стрибала по деревах, натішитись не могла кішкою. У великому промисловому місті Глазго, де живе сім’я, вона такого ніколи не бачила.
«Кока-кола» і солодощі заборонені
Наталка народилась у Латвії, де осів батько після закінчення Львівського політехнічного інституту. У 2004 році ця країна увійшла до Євросоюзу. Латвійці живуть бідно, тому у пошуках роботи їдуть у європейські країни. Тож сім років тому й вона, послухавши подругу, яка вже проживала та працювала у Шотландії, поїхала туди.
Наталка вільно спілкується чотирма мовами: російською, латвійською, англійською та польською. Останню вивчила, бо її чоловік Бартош – поляк. Познайомились у Шотландії.
– Українці здебільшого їдуть працювати у Польщу, – починає бесіду жінка, – а поляки у свою чергу шукають заробітку в Німеччині, Англії, північних країнах. Наприклад, у Шотландії мешкає великий відсоток поляків. Проте, якщо раніше країни Євросоюзу радо надавали тимчасове житло та офіційну роботу приїжджим, то нині це проблемно. Уряди зацікавлені у тому, щоб працювало місцеве населення і не було притоку трудових емігрантів.
Поки ми розмовляємо, Сильвія стрибає по траві, не звертаючи уваги на те, що ноги у неї подряпані і брудні.
– У нас всюди асфальт, тому дитина радіє природі і все хоче побачити, посмикати. Без страху заходить у хлів до свиней та корови, не зважає навіть на гній, – сміється Наталка.
Шестирічна Сильвія вчиться у другому класі. Вона вільно розмовляє англійською, польською та російською мовами. Як дізналися, тамтешня система освіти дуже відрізняється від нашої.
– Ми звикли, що 1 вересня – це свято з бантами та букетами, – каже Наталка. – Там ніякої урочистоті нема. Дітей вітає вчитель, шикує всіх у лінійку і повідомляє, що так збиратимуться щодня. У перший клас ідуть у п’ять років. Дитина обов’язково має вміти написати і прочитати своє ім’я. Малеча з трьох років займається у садочку по три години, далі дітей забирає няня чи батьки. У школі учнів не годують в їдальні, вони самі купують їжу. Заборонено давати із собою печиво, солодощі, газовану воду, а особливо шкідливою вважають «Кока-колу». Шотландці активно пропагують здорове харчування, проте у школах продають гамбургери, чізбургери, піци, чіпси. Така політика особисто мене дивує: чому не почати виховання з раннього віку? Мені дуже подобається ваша кухня, бо використовуються натуральні продукти. Шотландці ж харчуються напівфабрикатами, тому там багато товстих людей.
У класі, де навчається Сильвія, 23 учні. Парти стоять по колу, а у центрі вчитель, який проводить заняття. Є домашні завдання, але у п’ятницю їх не задають, бо вважають, що у вихідні дні й батьки мають відпочити.
На море їде навіть прибиральниця
Для багатьох Шотландія асоціюється з короткими картатими спідницями на чоловіках. Наталя розповідає, що це такий же національний одяг, як у нас вишиванки, і одягають його виключно на свята.
– Населення Шотландії зосереджене у містах, – додає. – Через гористу місцевість та вологий клімат сільське господарство мало розвинуте. Перше місце займає промисловість. Робочий день триває 8 годин, проте платять за 7,5, адже півгодини займає обідня перерва. Година роботи в середньому коштує 6,20 фунтів стерлінгів (фунт приблизно дорівнює 1,8 долара). Донедавна корінні мешканці Шотландії працювали мало, бо знали, що держава їм щомісячно виплачуватиме допомогу. Це приблизно 15 тисяч фунтів. Проте нині закони стали жорсткішими: не маючи власних доходів, навіть і не сподівайся на соціальні виплати.
Одним із неписаних правил для місцевих є щорічний відпочинок у теплих країнах. Адже у Шотландії середньорічна температура коливається у межах 10-12 градусів за Цельсієм. Поніжитися на сонечку на морських узбережжях Італії, Іспанії може дозволити собі навіть прибиральниця. Кожен працюючий у Шотландії має 24 дні відпустки. Законів у цій країні дотримуються. Вони особливо жорсткі щодо батьків: дитину до 11 років не можна залишати без нагляду. Це загрожує штрафом, а при повторному випадку навіть позбавленням батьківських прав.
– Якось моя Сильвія стояла на підвіконні, а за спинку її підтримував дідусь, – пригадує Наталка. – У двері подзвонили. Відчиняю, а там поліція. Вони сказали, що моя дитина стоїть біля вікна, а це небезпечно. Я пояснила ситуацію, і вони пішли. Напевно, хтось із сусідів помітив дівчинку й одразу повідомив поліціянтів. У Шотландії донос на сусідів – це нормальне явище.
За викинутого собаку – штраф
Закон у Шотландії охороняє не лише її громадян, а й тварини. Кожному котові та собаці при народженні вживлюють під шкіру спеціальний чіп. Якщо недобросовісний господар надумає викинути тварину на вулицю, її швидко «вичислять» за електронними даними. Штраф за такий підлий вчинок – кілька сотень фунтів. Коли власники не хочуть утримувати чотирилапого, його можна здати до притулку. Хоча й тримати вдома кішку чи собаку у Шотландії зможе не кожен.
– Коли людина приходить до притулку, то найперше відповідні служби оглянуть ваше житло, аби переконатися, що тварині буде комфортно і у квартирі достатньо місця для того, щоб вона мала свій куток. Багато хто не може взяти й котика, бо не дозволяється залишати його самого більше, ніж на чотири години. Якщо ви працюєте, обов’язково маєте найняти котячу няню, щоб наглядала за твариною. Її послуги коштують 7 шотландських фунтів за добу. У багатьох магазинах стоять скриньки з проханням допомогти фінансами для притулку. Майже всюди є комісійні магазини, куди місцеві жителі здають уже непотрібні речі. Люди радо їх купують, адже знають, що кошти, виручені у таких торгових точках, йдуть на допомогу онкохворим, інвалідам, у лікарні та різноманітні притулки. Про це свідчать спеціальні написи біля прилавків.
Слухаючи цікаві подробиці про життя у Шотландії, запитала у Наталії, що вона думає про рівень життя українців?
– Мені важко про це судити, – мовила Наталя. – Бо востаннє тут була 13 років тому, і, здається, що нічого за цей час не змінилося. А от у Латвії буваю часто і щоразу засмучуюся, що мої співвітчизники переважно є малозабезпеченими. Тож вони, як і українці, шукають кращої долі в інших країнах.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
