Коли головиха Білина обиралася вдруге – навіть конкурентів не було
Недарма кажуть, що славиться людина не словами, а своїми гарними ділами. Побувавши у селі Білин Ковельського району, почула лише добрі відгуки про роботу голови сільської ради Ольги Лисюк. Білинці не скупилися на похвалу: мовляв, головиха у них дуже хороша, хазяйновита. І дороги скрізь вже зроблені, і вулиці всі освітлені, і газ проведений. Тож коли йшла Ольга Василівна на другу каденцію, конкурентів не мала, майже всі виборці віддали їй свої голоси.
Перший день на роботі проплакала
Ольга Василівна за професією електромеханік зв’язку. Їй ще у школі давалися точні науки, тож обирала спеціальність саме з таким ухилом. У свій рідний Білин, де народилася і виросла, повернулася після роботи у Сімферополі, куди потрапила за направленням. Влаштувалася бухгалтером у колгоспі. У селі – як на долоні. Хоч і не була надто активною громадською діячкою, але свою малу батьківщину любила і проблемами її переймалася. Тож перед черговими виборами сільського голови люди почали вмовляти її висувати свою кандидатуру. Кілька разів відмовлялася, а потім таки спробувала – і у 2006 році перемогла.
Цікавлюся, чи пам’ятає вона свої перші дії на посаді?
– Зайшла в кабінет, сіла на стільчик для відвідувачів та й плачу, – згадує Ольга Василівна. – Як зараз пам’ятаю, сніг тільки зійшов, і на вулицях сміття під огорожами – гори просто, бруд, ямиська. Боже, думаю, що ж я з цим буду робити? Але зайшла Любов Матвіївна Жук, наш секретар (неймовірно хороша жінка, я їй вдячна за підтримку і поради), і вмовила не лити марно сльози. Моя робота почалася з проведення газу. Бо це було дивно – приміське село (до Ковеля рукою подати), і немає голубого палива. Газопровід закінчувався у Колодниці, сусідньому населеному пункті, яке належить до нашої сільської ради – тамтешні жителі вже років десять ним користувалися. А у нас… Поїздила, щоб знайти кошти. Паралельно з цим почала розробляти проекти на проведення вуличного газопроводу, аби швидше діло йшло. Щоб не нищити дороги, будівельники мусили робити проколи. Всього їх було зроблено 96. Натомість ні метра асфальтованого покриття я не дала зруйнувати. Потім зайнялася світлом: сказати, що електропостачання у нас було погане, то нічого не сказати. Напруга «скакала», світло вибивало щогодини. Я щодня ходила до начальника нашого РЕСу, як до школи. Просила, щоб наше село включили в план реконструкції лінії електропередач. Тож тепер ми вже маємо не тільки ізольовані проводи, а й скрізь, навіть на бічних вулицях та у провулках, вуличне освітлення.
Отож, усі нагальні проблеми села – газ, світло, дороги – Ольга Лисюк вирішила ще під час першої каденції. Також було затверджено схему генерального плану сіл, визначено межі населеного пункту, зроблена оцінка землі. Природно, що на наступних виборах, у 2010 році, в Ольги Василівни навіть конкурентів не було, бо ніхто не висував свою кандидатуру.
За сім років у відпустці була два тижні
У Білині будується нова школа. Цієї події десь вже років 18 чекала вся громада. Адже старе приміщення через аварійний стан мусили закрити, дітей перевели вчитися у садочок, а малят-дошкільнят відтоді нема куди подіти. Голова сільської ради просто дмухає на те будівництво: зранку і ввечері «інспектує», а вдень з вікна свого кабінету стежить за темпами роботи.
– Жителів по сільській раді у нас багато – 1730 чоловік, молодь будується, дітки народжуються – вже маємо близько 180 малюків, яким потрібен садочок, – пояснює вона. – Якщо побудується школа, у нас нарешті звільниться для них приміщення. У перспективі будемо робити амбулаторію, болить душа за клуб, який склали ще з дідівських клунь. Як би я не билася, але своїми силами його не відновити: не хочеться латати те, що вже латати неможливо. Це великі фінансові затрати, і без допомоги державного бюджету нам не впоратися. Мрію про облаштування озера в центрі села. Я ж біля нього виросла, пам’ятаю, як у неділю туди сходилося купатися все село. Треба буде його почистити, впорядкувати пляж, поставити альтанки… А оце поки що зробили волейбольний майданчик. Стягнула з Інтернету схему будівництва ігрового поля, ескіз сітки – нехай би діти, молодь грали.
– Немає коли й передихнути від тих справ, чи не так?
– І справді. Вже сьомий рік я головую, а у справжній відпустці була всього два тижні. Поїхала тоді в санаторій нирки підлікувати, та навіть не добула – прилетіла випрошувати гроші на черговий проект. Хоча заяву на відпустку й пишу, а все одно щодня на роботі: то газ проводять – мушу стежити, то школу будують – знову щодня там, то світло проводять, то зміна меж, то дороги ремонтують… Я взагалі велосипедом скрізь їжджу, а якось був період скутером. Глянула тоді на спідометр, і здивувалася – виявляється, я в день по 50 кілометрів намотую!
– Рідні з розумінням ставляться до Вашої постійної зайнятості?
– Звичайно, підтримують, допомагають. Бо ж скільки ночей я не спала через цю роботу, скільки сліз пролила! Тепер уже спокійніше, увійшла в колію, як кажуть. І вдома у мене голова – чоловік! Дуже він у мене мудрий і розважливий…
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
