«Без квітів свого життя не уявляю», каже Надія Гаманюк з Рудки-Козинської
Отримувати квіти люблять усі жінки, а от доглядати за ними охочих небагато. Хоча, як на мене, справжня господиня та, яка любить квіти. І коли їдеш дорогою і бачиш заквітчаний будинок або заходиш у таку квартиру, одразу розумієш, що тут живе Жінка. Біля хати Надії Гаманюк, що у селі Рудка-Козинська Рожищенського району, проїхати неможливо – одразу хочеться зупинитися, щоб роздивитися надзвичайно красивий квітник. Яке барвисте різносортя! А ще дуже приваблює дизайн цього квіткового царства.
Розговорившись з Надією Андріївною, стає зрозуміло, наскільки це приємна і душевна людина. Та хіба погана зможе створити таку красу? Звичайно, найперше цікавить, скільки ж у неї є видів квітів?
– Багаторічних більше ста видів, а однорічних – десь 15-17. Крім цих, маю хризантеми і троянди у теплицях. Останніх не менше п’ятисот кущів, а хризантем – більше тисячі, – каже Надія Гаманюк.
Квітникарством Надія Андріївна займається вже десь 25 років. У її мами під хатою теж завжди цвіли квіти, більш традиційні для українських садиб: флокси, піони, жоржини, розбите серце. А сама Надія Андріївна взялася розводити різні сорти. Був період, коли шукала людей, які поділяли її захоплення, і вони обмінювалися одне з одним насінням чи корінцями. Згодом з’явилися журнали, через які можна було виписати квіти поштою, а тепер є можливість замовити їх через інтернет-магазини.
Якщо хтось думає, що це забава, то глибоко помиляється. Квітка потребує більшого догляду і праці, ніж городина. І щоб мати гарний квітник, біля нього треба потрудитися.
– У селі живеш, то треба чимось займатися, щоб заробити якусь копійку. Але квіти у мене не просто для заробітку, бо настільки закохана в них, що якби їх не стало, то не уявляю свого життя, переконана жінка. У квітнику навіть розмовляю з ними, інколи оглядаюся, щоб хоч ніхто не почув, а то скажуть, що з глузду з’їхала. Багато й роздаю – не все грішми ціниться, а коли треба комусь букет, теж не відмовляю. Відколи квітковий ринок у Луцьку перенесли, менше їжджу торгувати ними. Ту справу, якою займаєшся, треба любити, тоді можна побачити якийсь результат. А ще треба мати терпіння. Взяти ті ж хризантеми – їх треба обов’язково пасинкувати, а це дуже важка робота. Тепер уже й невістка допомагає. Добре, що теж любить квіти. Вона й клумби доглядає, і сама оформила квітника.
Щоб виростити гарну квітку, треба добре знати, звідки вона, що любить, а тому Надія Андріївна кожен раз при нагоді забігає у книжковий магазин, щоб купити якусь брошурку, а ще передплачує тематичні журнали, у яких теж вишуковує необхідну інформацію.
– Років десять тому майже уся теплиця хризантем пропала, – розповідає про тонкощі квітникарської професії моя співрозмовниця. – Ніяк не могла зрозуміти, що трапилося. Але тепер думаю, що коли до нас завезли імпортну хризантему, то разом з нею і павутинного кліща. Він настільки маленький, що побачити його просто неможливо. Треба знати, як боротися і з хворобами, і зі шкідниками. Здається, після обробки хімікатами уже й самому можна «здубнути», а від усякої зарази позбутися важко. Як і в будь-якій справі, буває по-різному. Інколи й розчаровуєшся, і марно гроші витрачаєш, але все минає, і далі робиш те, що тобі до душі. Було таке, що виписала квітку, яка дуже сподобалася, а вона зовсім не така, як на картинці. Добре, що не викопала – наступного року побачила таку саму красу, як і в журналі. Хоча, як на мене, то негарних квіток не буває – кожна красива по-своєму. І не знаю, чи є така людина, яка б не любила квіти.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
