Демидівка: 500-річна, але ще зовсім юна

25 серпня селище міського типу Демидівка відсвяткувало свій найповажніший ювілей – 500 років з часу заснування.

Такого широкомасштабного дійства воно за всю свою багатовікову історію ще не бачило. Відзначення 500-річчя з часу першої письмової згадки про поселення зібрало до гурту тисячі людей і вмістило в себе десятки різноманітних заходів – урочистих, пошанувальних та розважальних.

Загалом півтисячолітній ювілей створив хороше підгрунтя для того, аби селище набуло нового, більш привабливого обличчя. У цю програму, зокрема, увійшло асфальтування доріг, оновлення автостанції, впорядкування місцевого парку, ремонт будинку культури. А найбільшими віхами у програмі святкування стали урочисті збори, святкова хода сільських громад району, обласна та районна виставки робіт майстрів народного мистецтва, фестиваль «Пісні рідного краю», концерт народного артиста України Василя Чепелюка, «Козацькі забави». Роль празникової родзинки виконала виставка української кухні та сільськогосподарської продукції культурно-дозвільних комплексів району. А найперше ювілейне дійство ознаменувалося молитвою у храмах селища.

З нагоди свята Демидівка отримала чимало подарунків. І один з них – від самої природи, яка на час ювілею порадувала прекрасним сонячним днем.

Король Сигізмунд I сказав: «Демидівці – бути!»

Щодо подібних поселенських ювілеїв часто існує певна невизначеність, бо вік древніх міст та сіл фіксується за збереженими архівними записами, а насправді ці поселення могли існувати набагато раніше. Натомість з Демидівкою, схоже, не той варіант, коли вік применшений або ж перебільшений. Підтвердження цьому – «грамота короля Сигізмунда І від 30 січня 1513 року з дозволом заснувати містечко Демидівка з Магдебурзьким правом, а також право для Володимирської єпископії на маєтність Лішню (поруч з Демидівкою), ставок і десятину з міщан за користування землею церковною».

Це офіційний документ, а ось за переказами Демидівка завдяки королю Сигізмунду І не заснувалася, а відродилася. Бо 1241 року вона була зруйнована монгольським військом хана Батия. Втім, через три століття ця земля стала активно заселятися і відповідним чином претендувати на магдебурзьке право.

«За Польщі» вчителька за місяць заробила на чотири корови

– Я не можу стверджувати про ті давні століття, – каже 84-літня мешканка Демидівки Людмила Скоропадська, – а ось те, що тут відбувалося ще за Польщі, добре пам’ятаю. Перш за все, Демидівка пригадується як торговий центр. Бо ще перед війною я приїжджала сюди з батьками, які базарували, а мене залишали на возі, аби стерегла коней, за що, власне, частували мене смачними булочками. А ще я добре пам’ятаю ціни часу. Приміром, ота сама булочка коштувала 5 грошей, кілограм цукру коштував один злотий, центнер пшениці – 25 злотих, а корова – 75. Якою була зарплатня – суджу по Розалії Михайлівні Божовській, учительці найвищої категорії, у якої довелося навчатися й мені. Так ось, за місяць роботи їй платили 300 злотих. Тож самі можете оцінити її тодішній достаток. А що стосується самої Демидівки, то до війни вона вважалася провінційним містечком. В основному єврейським. Щоправда, під час Другої світової війни майже всіх демидівських євреїв німці винищили. Світлою пам’яттю про них залишився пам’ятник на окраїні селища, споруджений вже при незалежній Україні. Таким у Демидівці міг би стати й монумент на честь загиблих під час знаменитого Брусиловського прориву у Першу світову війну. Однак про цей важливий для Демидівки період зосталися лише спогади. Як і про те, що тут у двадцятих роках минулого століття діяв загін самооборони, подібний до загону відомого Нестора Махна. Група українців під супроводом Павла Згурського із сусіднього села Ільпибоки не пускала в Демидівку ні червоноармійців, ні білополяків, ні денікінців. Загалом з цим селищем пов’язано чимало важливих подій, і свого часу ми з чоловіком, працюючи у школі, почали збирати матеріали, пов’язані з рідним краєм, оформили музейні кімнати. Тож що до збереження демидівської історії Скоропадські теж причетні.

Мільйон у Фонд миру від «України» не пройшов

У літопис Демидівки, зокрема, вписано імена двох Героїв соціалістичної праці – Борис Лотоцький, голова тутешнього колгоспу «Україна», та доярка Олександра Кондратюк. 84-річна Олександра Пилипівна, до речі, нині жива і здорова, у своїй пам’яті зберігає чимало спогадів з минувшини. Зокрема, про діяльність тутешнього колективного господарства. Водночас Олександра Пилипівна неабияк шкодує, що таке потужне підприємство, яке свого часу вважалося «мільйонером», розпалося.

– Без перебільшення, слава Демидівки у другій половині ХХ століття трималася на місцевому колгоспі «Україна», – зазначає Олександра Кондратюк. – Завдяки колгоспові багато у чому розвивалася й соціальна сфера.

Водночас побутує думка, що керівник «України» не був надто щедрою для Демидівки людиною. А дехто згадує про нього як про людину ощадливу. На цьому тлі нібито незвичним та нелогічним є епізод, коли постало питання про вклад у Фонд миру. Якщо інші колгоспи за партійною вказівкою вирішили перерахувати туди тисячу-другу карбованців, то Борис Лотоцький заявив, що поповнить фонд аж на мільйон. З цього приводу здійнялася справжня буря на рівні району та області. Зрештою, начальство зуміло переконати керманича колгоспу, що доцільніше спрямувати вищевказані кошти на благоустрій селища. Таким чином й з’явилися у Демидівці нові будинки, тваринницькі приміщення.

Залізницю Демидівкою відмінили через коней

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зараз Демидівка є районним центром, одним з «наймолодших» в Україні, – з 1996 року, коли рішенням Верховної Ради Демидівський район, розформований у 1962 році, було поновлено у межах раніше існуючої території. Статус райцентру допоміг розвитку селища, хоч, за великим рахунком, потужна промисловість на демидівських теренах так і не запрацювала, як і не було втілено масштабних соціально-економічних проектів.

Зрештою, якщо заглибитися в історію, то над Демидівкою здавна висів тягар такого собі великого провінційного села. Щоправда, були й спроби відійти від цієї провінційності. Як-от у другій половині XIX століття, коли інтенсивно будувати почали залізниці й одна з гілок мала проходити саме через Демидівку. Втім, цього не сталося. На заваді такому проекту, за переказами, стала поміщиця Хакуля, власниця ферми з підготовки коней для царської армії. Поважна панянка висловила протест, навіть написала цареві листа про те, що поїзди лякатимуть коней. І цар дослухався до застережень та відмінив прийняте рішення.

– Із залізницею Демидівці не пощастило ще одного разу, – доповнює тему корінний демидівчанин, краєзнавець, депутат обласної ради Олександр Башмат. – На початку ХХ століття до поселення таки проклали одноколійку, вона мала використовуватися для господарських цілей – вивозу з тутешньої місцини деревини. Але після Першої світової війни буквально за декілька років залізницю розібрали. А ще раніше знищили у Демидівці замок. Яким він був, історія не зберегла записів. Та на одній древній карті, яку мені довелося віднайти, на теренах поселення таки значилося замчисько. Причому доволі масштабне. Хтозна, можливо, цю цитадель заклали перші власники Демидівки.

Тема руйнацій та відроджень стосується також демидівських храмів. Зокрема Іоано-Богословської церкви, побудованої у 1890 році. Вона пережила дві світові війни, а ось комуністичного атеїстичного тиску не витримала. Храм у 60-х роках минулого століття закрили, а потім розібрали. Натомість у 1989 році в Демидівці було розпочато будівництво нового Іоано-Богословського храму, який діє уже понад 20 років.

Все, що зроблено до свята, на благо громади

За словами Демидівського селищного голови Михайла Яремчука, 500-річна дата заснування Демидівки стала хорошим приводом для того, щоб змінити «обличчя» поселення. Звичайно ж, у кращий бік.

Одним з проектів, які увійшли у програму підготовки до свята, стала реконструкція місцевого парку. Тепер він матиме новий осучаснений вигляд – з атракціонами, літньою сценою. На вулицях Демидівки цьогоріч покладено нове асфальтне покриття. Оновилися також будинок культури, автостанція, інші приміщення, де проведено ремонти. Вдалося дати реальний хід справі щодо заміни майже половини селищної водогінної мережі. На ці та інші зміни кошти надходили з різних джерел.

– Звичайно, планів, задумів щодо оновлення Демидівки чимало, – зазначає Михайло Яремчук. – Одні з них уже втілено в життя, інші, вірю, з часом також стануть реальністю. А головне при цьому – те, що зроблено, те, що робиться, неодмінно послужить на благо громади.

Сергій НОВАК,

Рівненська область

 

 

 

• Нравится
•