Чи дочекається кам’яний храм реставрації?

Село Мельниця Ковельського району тепер уже нічим не нагадує те велике місто, яким колись було. Можна лише уявити його масштаби і заселеність, якщо тільки в Іпатіївському літописі з 1247 по 1288 роки про це давньоруське містечко згадували аж шість разів. Тепер колишню велич нагадує хіба що кам’яний храм. Пошматований роками, зіпсований атеїзмом, він ніби з останніх сил тримається на цьому світі. Чи дочекається він реставрації, ремонту – ось у чому питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Точних відомостей про те, хто й коли збудував цей монументальний храм, на жаль, немає. У документах, датованих 1576 роком, вказується, що у Мельниці є дві церкви: дерев’яна Свято-Михайлівська (діяла до 1881 року і нещодавно збудована знову) та друга, кам’яна. Дехто з дослідників вважає, що храм був зведений як православний, бо про це свідчить розміщення вівтаря на схід. Але у різні часи цю кам’яну споруду то робили костелом, то знову капітально перебудовували у православну семикупольну церкву. До початку Другої світової війни це був діючий костел. А зруйнував пам’ятку, по суті, мирний час, бо за союзу храм з його підземеллями та усипальнями як тільки не використовувався: і як винний цех, і як склад сільпо, і як овочесховище. Григорій Омельчук, який все життя прожив поряд, згадує, яка це величава та красива споруда була до приходу совєтів:

– Я навіть орган пам’ятаю, який ще стояв на другому поверсі! – каже він. – А які величезні підвали тут були! Хлопчаки постійно людські кістки та черепи витягали звіди. Був тут і підземний хід, який веде попід річкою на кілька кілометрів звідти. У мене якраз там город, то ще й досі як плугом візьму глибше, то цегляки старі вивалюються.

1994 року у Мельницях зареєстрували римо-католицьку громаду, і храм нібито опинився на їхньому балансі. Парадокс: громада є, а жодного католика в селі немає. Якось так цікаво вийшло – хтось запропонував людям підписатися під тим, що вони згідні, аби храм відреставрували. Звісно ж, згідні. Ось таким чином і була зареєстрована громада.

Хоча реставраційні роботи біля храму почали, але швидко згорнули. У селі подейкують, що внаслідок непорозуміння з тодішнім сільським священиком. Мовляв, він був категорично проти того, щоб пам’ятка стала костелом.

Тож храм знову залишився сам на сам з часом. Всередині крізь провалену стелю вже ростуть дерева, одну з келій молодь облюбувала як кімнату для побачень, навіть диван притягнули. Якийсь турист, заблукавши у ці місця, сфотографував занедбаний храм з усіх його захаращених боків і виклав знімки в Інтернеті.

– І звинувачувати у бездіяльності почали нас, – каже нинішній настоятель мельницької Свято-Михайлівської церкви ієрей Роман Штоцький, – хоча цей храм офіційно нам не належить. Максимум, що ми можемо зробити – благоустрій на території. Тож ми попідпилювали дерева, повирубували кущі, купу пляшок вивезли. А от робити ремонт всередині ми не можемо – немає дозволу. Хоча відбудовувати його конче необхідно. Щоб не допустити ще більшого нищення. Наприклад, позрізати ті залізяки, які небезпечно висять над головою, зробити хоч якесь накриття, прибрати всередині, розчистити величезне підземелля (адже там ще й досі кістки лежать, бо було поховання). Зберегти хоча б як музейний експонат, можливо, проводити там служби. Бо інакше як показати молоді, що це храм, а не безкоштовний «готель»?

Поки люди розбираються, що кому належить, храм і далі височіє з «непокритою головою», розвалюючись до решти. Мине ще кілька літ – і відбудовувати буде нічого…

Мирослава КОСЬМІНА,

Волинська область

 

 

• Нравится
•