І як тих німців можна назвати фашистами?
Хочу розповісти одну сімейну історію. Мій батько, ще коли був у польській армії, потрапив у полон. Пробув у Німеччині кілька років, господар його дуже цінував, навіть відпустив додому провідати рідню. Але повернутися назад він уже не зміг: тут була окупація, та й жінки (його мати та дружина) рейваху наробили, щоб не їхав. Жили ми під Пожарками, і десь у 1943 сюди підійшов фронт, «Катюші» стояли. Коли почали бомбити та стріляти, всі стали втікати із села. Ми опинилися у сестри мачухи. Пам’ятаю, що у тому селі не було хати, куди б не понабивалися біженці. У деяких навіть лягти не було місця, навсидячки спали. Скоро поз’їдали все, що господарі мали, голодували. Тоді батько на свій страх почав уночі перепливати через річку, пробиратися в село до своєї хати і відкопувати сало, борошно, картоплю. Кілька разів сходив вдало, але якось не повернувся. Лише за тиждень нам сказали, що він живий, але важко поранений. Доглядає його жінка, яка залишилася на хуторі – Дуня Фірчук (вона, до речі, досі жива). Виявилося, що його підстрелив узбек, який був постовим біля штабу. Швидше за все, випадково. Поки тато лікувався, німці вже почали відступати. Одного дня в садочок біля хати завернули два їхні танки. Спочатку німці подумали, що це лежить поранений солдат, але тато заговорив до них німецькою, розповів, що він селянин. Серед тих «танкістів» був лікар – оглянув батькову рану, промив її, перев’язав. А від’їжджаючи, залишив татові бинти, ліки. Їхній командир особисто попросив дозволу зарізати телицю і чесно поділив її навпіл. Ще й подарували батькові м’ясорубку.
І як їх можна називати фашистами? Це ж були звичайні німці, такі самі люди, як і ми, яких змусили воювати. Принаймні, у нашому селі збитків вони не робили. Лише просили «млеко, яйко». То ми, хлопчаки, назбираємо яєць і йдемо до них міняти на шоколадки.
Мілетій КАЛАПУША,
м. Рожище Волинської області
| Comments: |
