«Від неї жоден гриб не сховається…»

Так кажуть про жінку, яка долає по 30 кілометрів у пошуках лисичок

Не одна родина у селах виживає саме за рахунок дарів лісу. Це сезонні заробітки, і залежать вони від матінки-природи, але це дає людям хоч якось зводити кінці з кінцями. От і родина Світлана МАЇЛО – грибник на всю округу із села Масловець Любомльського району на Волині влітку та восени ледь не щодня вирушає до лісу. Починаючи з червня – по чорниці, а от вже поближче до серпня – по гриби.

Жінка ностальгічно згадує часи, коли у селищі Головне працювала на овочесушильному заводі: мовляв, і роботу люди мали, і не було проблем зі збутом сільськогосподарської продукції.

– Були часи, коли люди працювали у три зміни по 30 осіб в кожній. Навіть випадало трудитися у нічну, – пригадує Світлана Федорівна. – Сушили овочі та фрукти, консервували капусту, огірки, гриби (не тільки білі чи польські, але й маслюки). Повидло взагалі відправляли десь на Сахалін. У м’ясному цеху робили тушонку: з яловичини, курятини, кролятини. Зараз би цей цех згодився для краю, адже люди не мають де збути худобу. А яку й продають, то за безцінь. Та років десять тому завод занепав. Тож багато люду опинилося біля розбитого корита. Важко було адаптуватися. У нас лише один син, а є в людей великі сім’ї. Але в основному усі в селах виживають самотужки. То щось із підсобного господарства продадуть, то з лісу принесуть те, на що є попит.

Про Світлану Федорівну у селі кажуть, що від її пильного ока жоден гриб не сховається. Тільки починається сезон чорниць, жінка в лісі днює. Цього року ягоди продавала по 17 гривень за кілограм, хоча спочатку заготівельники їх брали по вісім. Ціна на гриби тримається впродовж кількох останніх літ – 25 гривень за кілограм продають білі та лисички. За літрову баночку боровичків перекупники просять 70 гривень. Сушені можна продати і за чотириста, але вони повинні мати, каже Світлана Маїло, ідеальний товарний вигляд. Тому вона білі сушить тільки для потреб своєї сім’ї.

– Лисички взагалі не консервую, вони мені ніякі, – додає. – Хіба що смакують зі смаженою картоплею. Найбільше їх назбирувала за день 10 кілограмів. Я добре знаю ліс, відчуваю, що біля якого дубка чи сосни росте. Буває, проходжу за день 25-30 кілометрів. Принесу гриби – і знову йду. Увечері насилу ноги волочу додому. Але це ж грибний сезон… У серпні-вересні він починається. Хоча траплялися білі і в червні. Протягом літа збираю лисички.

Коли ми завітали до пані Світлани, вона якраз готувала їх до здачі. І навіть розповіла, як маринує біленькі. До них вона не додає оцту, а тільки лимонну кислоту.

– Білі гриби відварюю 20 хвилин, додаю чайну ложку лимонної кислоти. Згодом їх промиваю. Готую маринад: на літр води додаю по чайній ложці лимонної кислоти, солі і цукру, кидаю перець горошком, лавровий листок. Проварюю у ньому гриби годину і розкладаю по банках разом з маринадом. А от для солянки найкращі маслюки, білі та польські. Їх відварюю (чим більше грибів, тим солянка буде смачнішою). Обсмажую на олії по кілограму моркви та цибулі. Нашатковую чотири кілограми капусти. Все з’єдную, солю за смаком, додаю томатну пасту і тушкую у казанках дві години, – зауважила насамкінець Світлана Федорівна.

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

 

• Нравится
•