Сільське господарство Америки рятував… українець

Професор Міннесотського університету – з тернопільщини

В Україні він запросто міг загриміти за грати. Адже на початку минулого століття хлопець палко захищав українську мову, дружив з Лесею Українкою та Климентом Квіткою, друкував вільнодумні вірші, у яких вже тоді йшлося про незалежність України. Сьогодні у його рідному селі Великі Бережці, що у Кременецькому районі на Тернопільщині, відкрито літературно-меморіальний музей імені Олександра Неприцького-Грановського. Чи думав колись хлопець, син родини ковалів, що в пам’ять про нього започаткують культурний осередок і його ім’я знатиме увесь світ?

Кременецький хлопець дружив з Лесею Українкою

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ольга Неприцька, директор музею в селі Великі Бережці, люб’язно показує виставкові зали. Вона є правнучкою рідного брата відомого вченого. Каже, що навіть побувала в Америці, де познайомилася з родиною славного земляка і вклонилася його світлій пам’яті біля могили. Ольга Михайлівна мешкає на тому самому подвір’ї, де колись жив Олександр Неприцький-Грановський.

– До прізвища Неприцький додалося ще й Грановський, бо родина у Великі Бережці переїхала з містечка Гранів, – розповідає директор музею. – Мама хлопця була полячкою, батько – українцем. Це була дуже працьовита родина – мали землю, пасіку. Маленький Сашко змалку гарно малював, писав вірші. У 1907 році в село до своєї подруги приїжджає Леся Українка, Климент Квітка, і між ними та Олександром зав’язується дружба. Саме завдяки їм віршовані твори хлопця з’являються на сторінках київських видань. Тож після навчання в агрономічній школі Олександр переїжджає до Києва, де продовжує навчання. Та зваживши всі «за» і «проти», він наважується покинути країну, оскільки за вільнодумство його чекала б в’язниця. «Життя дано нам не для того, щоби поволеньки вмирати, вогню б здобути нам святого й мечем розбить неволі грати...» – пише. А хто таке терпів би на початку минулого століття? На малюнках уже тоді зображає тризуб… Тож друзі допомагають йому емігрувати у 1913 році до Америки. Там він спочатку заробляє тим, що малює заставки для видань, рекламної продукції. Коли розпочалася Перша світова війна, воював у Франції. Хотів потрапити в Україну, але знав, що його арештують… Тож так жодного разу додому не приїхав.

Згодом життя для українця забило ключем: він вчителював, закінчив університет і став вченим-ентомологом зі світовим ім’ям, професором Міннесотського університету – першим українцем, який здобув це високе звання. Він користувався величезним авторитетом серед фермерів усієї Америки, адже сотням господарів допоміг і навчив, як боротися з комахами – шкідниками картоплі та помідорів, капусти й огірків, садовими та квітковими паразитами. Він стояв біля витоків розвитку бджільництва США. Саме він запропонував обробляти поля з вертольотів, мовляв, це більш ефективний і економний спосіб боротьби з комахами. За це неодноразово отримував найвищі американські нагороди, був знайомий з президентами США. Олександр Неприцький-Грановський заснував біологічну станцію, брав участь у різноманітних міжнародних конференціях, написав сотні наукових статей, але попри зайнятість ніколи не забував Україну. Він турбувався про кожного, хто приїжджав в Америку і звертався до нього – допомагав влаштуватися за океаном. Хоч його дружина була американкою англійського походження, але в родині любили українські традиції, шанували наші свята. Наприклад, завше перед Пасхою робили писанки. Дехто із нащадків Олександра Неприцького-Грановського і дотепер це робить. До речі, чималу колекцію розфарбованих рукою вченого яєць тепер передано до музею.

Зібрав унікальну колекцію ляльок

– Завдячувати, що музей у 1996 році відкрили, потрібно історику, літературознавцю Гаврилові Чернихівському та Петрові Гутаруку. Тепер у музеї понад дві тисячі експонатів. Родичі американського вченого не раз сюди приїжджали і люб’язно погодилися передати деякі речі нашого славного земляка для музею. Серед них – гітара, на якій любив грати професор, портрет Тараса Шевченка, написаний вченим олівцем, вишиванки, у яких він любив ходити, його збірки, які видавалися у США. В Україні побачили світ тільки дві: «Пелюстки надій» – українською мовою вийшла у 1910 році, а через 82 роки ще одна – «Золоті ворота». Хоча він їх написав кілька. Зате в Америці не тільки створював українські групи, писав вірші, видавав книги, разом з однодумцями випускав й українські газети, але ще й займався перекладами. Скажімо, українські пісні, зокрема «Ой, не світи, місяченьку…» переклав англійською і любив співати з дружиною. Індіанську поезію також переклав і англійською, і українською. Його вірші навіть покладені на музику… Водночас хотів знати про Україну все, тож писав до родичів і розпитував про село, легенди Божої Гори, що неподалік Великих Бережців. Наприклад, він намалював церкву, яка була за часів його дитинства (тепер ця картина в музеї). Він говорив: «Люблю Україну, як рідну матір, а Америку, як свою дружину…» І завжди мріяв про незалежність, хоча пророчо казав, що не доживе до цих часів, – зауважила директор музею.

…Олександра Неприцького-Грановського не стало 1976 року – він не дожив до 90-літнього віку кілька місяців. Похований в Америці. Але чимало його надбань все ж повернулися в Україну. І тепер знаходяться в експозиціях музею у Великих Бережцях. Є тут на що подивитися і дітям. Адже професор мав колекцію… ляльок, яку збирав протягом всього життя. Його родина віддала їх місцевому музею. Серед них – ляльки багатьох народів з різних континентів. Колекція й справді вражаюча. Можна годинами її розглядати. Хоча захоплюють і речі самого професора: і його чемодан, і друкарська машинка, і рукописи, і картини… Чимало й інших цінностей зібрано у цьому сільському музеї, адже Великі Бережці багаті своєю історією та згадуються як містечко ще у XV столітті.

Марія ДУБУК,

Тернопільська область

 

 

 

 

• Нравится
•