Хреститель Русі князь Володимир родом з волинських Будятичів
Легенда це чи правда?
І світло Христа Спасителя, яке засіяло над Дніпром, розійшлося по всій могутній Руській державі! До того воно ще в IV столітті з’явилося в Грузії, у VIII – у Молдові. І нарешті у IX столітті великий Володимир Святославович приніс його з Візантії на дніпровські пагорби. Звідки воно згодом перенеслося у прибалтійські землі і аж через півтори сотні літ – у Московію.
Син ключниці став великим київським князем
Хрещення Русі
Саме 988 року християнство стало державною релігією, але на руські землі воно прийшло значно раніше. У стародавньому літописі «Повість минулих літ» уже згадується, як на українські землі прибув учень Христа Андрій Первозванний: «І зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».
Княгиня Ольга, бабуся Володимира, прийняла християнську віру ще 957 року у Константинополі, але прищепити її своєму сину Святославу не змогла. Внук, напевно, начувся від своєї баби немало про візантійську віру, коли охоче погодився не лише охреститися, а й охрестити велику Руську державу.
Точний рік народження Володимира не зафіксовано, історики припускають, що це могли бути 960-962 роки. А от що помер 1015 року – відомо достеменно. Його мати – проста ключниця княгині Ольги – Малуша була коханкою Святослава. І так само багато істориків погоджуються з тим, що Володимир народився у волинському селі Будятичі (тепер Іваничівський район) – сюди баба відправила Малушу подалі з очей Святослава. Дитинство Володимира, мабуть, також пройшло на Волині, це підтверджує той факт, що він пізніше обрав ці землі своєю резиденцією – напевно, тягнуло у краї, де пройшли дитячі роки. Не виключено, що тут він уперше і довідався про християнство, адже Ольга на цих землях уже звела православні храми.
До прийняття християнства Володимир був неабияким ловеласом. Недарма його називають другим Соломоном, який, за біблійними даними, мав аж 700 коханок. Князь Володимир мав не менше як чотири дружини і сотні наложниць. Зрозуміло, що у нього було й чимало дітей від різних жінок. Завойовуючи нові землі, він також завойовував своїх дружин. Так було і зі взяттям Херсонеса. Коли Володимир прийшов до цього візантійського міста, то імператор Василь одразу погодився віддати свою сестру Анну за руського князя, проте згодом відтягнув договір, думаючи, що місто вдасться відстояти. Та після облоги і захоплення Херсонеса (не без допомоги зрадника) візантійському імператору довелося відправляти Анну з Константинополя до майбутнього чоловіка. Так був скріплений не лише шлюбний союз Володимира з Анною, а й Візантійською імперією. Цікаво, що ікону Богородиці, якою благословлявся цей шлюб, пізніше Володимир теж передав на Волинь у Зимне – тут, у Святогірському монастирі біля міста Володимира-Волинського, вона зберігається як цінна реліквія і є чудотворною.
Історики припускають, що найбільше від цього постраждала Рогніда, до того одна з улюблених дружин князя, яка жила в селі під Києвом із сином Ярославом, майбутнім київським князем. Володимир дозволив їй після розлучення взяти шлюб із якимось воєводою, але вона вибрала монастир – як княгиня вважала недостойним перейти в ряди простих русичів.
До Києва тягнулося все руське християнство
Сказати, що християнство було прийнято на Русі одним хрещенням на річці Почайній, – велике перебільшення. Непросто було викорінити язичництво на Русі, як і раніше в усіх інших державах. Проте, як свідчать літописи, на території України час його запровадження був коротшим і менш болісним, аніж у тій же Московії. Добре відомо, що Новгород «Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем». І навіть через сто років після хрещення тут язичники знову підняли заколот, придушений князем Глібом.
Хоча усі російські історики цинічно переписали усю руську історію як російську, проте і вони не могли не визнати, що Київ – колиска християнства. Англійський історик Норман Дейвіс пише: «Щедро обдаровуючи православну церкву, московські князі додали до своєї політичної влади ауру побожності. 1300 року митрополит Київський переніс свій осідок (резиденцію) із Києва до Володимира над Клязьмою, а 1308 року – до Москви».
Як не малюй, які фокуси не проводь, але навіть Сергій Соловйов, відомий російський історик, змушений визнати: «…єдиний митрополит жив у Києві, і до нього тягнулися єпископи всієї Рускої землі, до Києва тягнулося все руске християнство, яке все більше і більше розповсюджувалося по східній рівнині, витісняючи слов’янське і фінське язичництво… із Києва розповсюдилось християнство; із Києва пішли з проповіддю християнства монахи; Києво-Печерський монастир розсилав єпископів повсюди».
Ми гордимося, що хреститель Русі князь Володимир, напевно, наш земляк, ми гордимося, що християнство на інші землі пішло саме з Києва.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
