Біля храму в Голобах відкрили мистецьку галерею

І випускають єдину в Україні приходську газету

Ієромонах Ніфонт (в миру Тарас Омельчук) дев’ять років ніс послух при Волинській єпархії УПЦ – викладав у духовній семінарії та керував недільною школою. А з осені минулого року призначений настоятелем Свято-Георгіївського храму, що в селищі Голоби Ковельського району на Волині. Про молодого монаха довелося почути чимало добрих слів, мовляв, і громаду гуртує, і діти до нього горнуться, і цікаві ідеї втілює в життя.

Спільна трапеза з шашликами чи афонською кутею здружує громаду

Восени минулого року, коли отець Ніфонт уперше служив літургію у 230-літньому Свято-Георгіївському храмі, до церкви прийшло багато людей. Дехто навіть із цікавості. Ще б! Адже пам’ятали теперішнього священика ще дитиною, бо він народився і виріс у Голобах, змалку ходив до храму.

– На початку дев’яностих у цьому храмі був настоятелем Анатолій Мельник, саме він вплинув на подальшу мою долю, – розповідає отець Ніфонт. – Зараз цей батюшка служить у Канаді в Монреалі. Він дуже багато зробив і для церкви, і для села, і для громади. Я малим був прислужником у вівтарі, тож після школи відразу вступив до Луцької духовної семінарії. Після 4 курсу прийняв чернецтво з іменем Ніфонт. Хоч мама відвідує зібрання п’ятидесятників, але благословила мене на монаше життя, бо насамперед саме вона привила любов до Бога.

За час служіння при Волинській єпархії отець Ніфонт закінчив Свято-Тихонівський університет в Москві й нині навчається у Варшавській християнській богословській академії. Каже, що дуже хвилювався, коли повернувся у рідне селище:

– Адже я не думав, що служитиму у храмі, де духовно народився.

– А до чого закликали тоді прихожан?

– До єдності у Христі. Адже Бог ніколи не дивиться на обличчя, статус людини, а тільки на її серце. Тож важливо, щоб, стоячи у храмі, ми могли спокійно дивитися в очі Божі й відчувати, що Господь нас чує. Я це повсякчас кажу прихожанам. За цей рік вдалося відчути, що таке церковна спільнота, громада. Бо у містах такого нема, там дуже багато людей у храмах. А тут ти всіх знаєш, хтось твій одноліток, хтось тебе вчив у школі... Через євхаристію, через спільні радощі й проблеми кожен себе відчуває частиною церковної спільноти.

– Що Вам вдалося зробити за цей неповний рік?

– Відновили традицію несення чудотворної Погинської ікони Божої Матері. У 90-х роках навіть були моменти зцілень. Через хресні ходи відбувається освячення повітря і всієї території, якою несуть чудотворний образ. Оновили і стару дзвіницю, яка на 40 років старіша за храм. Відродили її в новому статусі: сьогодні вона ще й виконує роль виставкової мистецької галереї. Це спільна з громадою ідея – зверху розташовані дзвони, а на першому поверсі відкрили виставкову залу (коли ми сюди приїхали, якраз були виставлені роботи Світлани Костукевич з Луцька – витинанки, аплікації, – авт.). Тож прихожани храму із задоволенням відвідують цю галерею. Вирішили раз на два-три місяці змінювати експозицію. Незабаром будуть представлені вишиті рушники голобчан. Почала діяти і недільна школа, яку відвідує до 50 діток. З вересня вона працюватиме дещо в іншому форматі, хочу довідатися, як до цього ставляться батьки. Крім того, маю намір з ними проводити уроки катехізису, бесіди з молодими людьми, які готуються взяти шлюб, та тими, хто бере на себе обов’язки хресних батьків.

Сам храм, де служить отець Ніфонт, нині відкритий цілісінький день. Сюди може в будень зайти віруючий і помолитися. Постійно голобчани приносять до ікон квіти, навіть якщо й немає богослужіння. Віруючі зробили озвучення в церкві, тож під час служби, коли багато люду, службу можуть почуті й ті, хто на вулиці.

– Церква не тільки в храмі, але й за його межами, – каже отець Ніфонт. – Тож у всіх церковних заходах беруть участь прихожани. Була зустріч з афганцями – і люди довго не хотіли розходитися. Громада організувала торжество до Дня інваліда, у Різдвяні свята проводили вечори колядок, на які запросили колективи із сусідніх єпархій. Пригощали прихожан кутею за афонським рецептом, який мені розповіли ченці Святої гори. Та навіть на шашлик та чаювання віруючі люди приходять із задоволенням. Спільна трапеза є в багатьох православних церквах Європи, зокрема і в польській. Це здружує людей. Я відчуваю, що в нас є церковна громада.

У церкві є театральна студія і буде краєзнавчий музей

– Коли окроплювали на Водохреще оселі, я побачив, що багато віруючих вже не можуть прийти до храму, – продовжує отець Ніфонт. – Тож зародилася думка: якщо немічна людина не може прийти в церкву, то церква має йти до неї. Ми здійснили соціальний проект «Турбота», і тепер 40 активних прихожан закріплені за недужими, приходять до них і цікавляться їхнім життям, вітають зі святами. Таке спілкування додає всім духовного настрою – і волонтерам, і хворим.

Відновили у селищі й церковну газету, яку заснував ще отець Анатолій. Тож тепер про життя церкви, селища можуть дізнатися чи не в кожній голобській родині. Завдяки старанням отця Ніфонта організували театральну студію «Буття». Молодий чернець має багато планів. Зокрема, каже, що вдалося провести газ у приходський будиночок та храм, а от грибок з нього ще потрібно вивести. Мають перекрити й дах. Одну із будівель церкви обов’язково обладнають під краєзнавчий музей. Голобчани та вихідці із селища підтримують проекти отця Ніфонта фінансово, бо бачать результат. Ще священик хоче відродити народний спів.

– Сьогодні на вулицях є лавочки, але люди на них вечорами не сидять. Всі у клопотах. Через суєту не мають можливості поспілкуватися, – каже батюшка. – Тож думаю, що у нашому благочинні вдасться організовувати концерти українського співу. І в цьому має брати активну участь церква. І не в силу традиції має людина приходити у храм, а в силу віри, тому, що православ’я красиве і внутрішньо, і зовнішньо, бо воно зберегло дух древньої церкви.

Світлана Федорук, колишня вчителька математики, яку ми зустріли біля храму, пояснює, що отець Ніфонт завоював любов прихожан саме завдяки простоті, людяності, активній участі у житті селища. Навіть вулицями Голоб, зауважує, їздить на велосипеді, як і прихожани. Під час літургії на подвір’ї храму буває до сотні велосипедів. Тому й не дивно, що всі ідеї священика підтримують віруючі.

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

 

• Нравится
•