Сергій Матяшук: «Найбільше душа болить за село»

Голова Ковельської райдержадміністрації і зараз разом з батьком і оре, і сіно косить

 

Призначення Сергія Матяшука на посаду голови Ковельської райдержадміністрації припало якраз на пору, коли не тільки нашу область, але й усю Україну засипало снігом. Тож проблем не бракувало. Що ж сьогодні є головним для керівника, з якими труднощами стикається у роботі, що хотілося б зробити? – про це у розмові з очільником району, котрий на цій посаді півроку.

 

Забагато в нас чиновників

– Кожен день починався із повідомлення, чи є доїзд в те чи інше село, чи можуть діти добратися до шкіл і садків, чи не замело, бува, лікарні, – пригадує сувору зиму Сергій Васильович. – Адже в нашому районі аж 93 населені пункти (28 сільських і дві селищні ради). А душа болить за село особливо, адже я сам виходець із сільської місцевості. Мої батьки живуть у Поворську. Хоч на пенсії, але ще утримують підсобне господарство. Я з 2002 року пішов з Ковельщини, однак постійно приїжджав, допомагав батькам. Знаю проблеми цього району. А їх, як і скрізь, вистачає. А це – дороги, не достатньо добротних шкіл, садочків. Колись додумалися позакривати дошкільні заклади, а нині треба їх відкрити, на що потрібні немалі кошти. Скажімо, щоб запрацювала хоча б одна група в дитсадку, треба мінімум 600 тисяч гривень (сюди входить зарплата для спеціалістів, меблі, приміщення...).

Сьогодні в районі є малокомплектні школи, які на межі закриття. У Борщівці, Свидниках, Луківці, Кривлині та Грив’ятках навчається невелика кількість дітей. І люди не хочуть, щоб їх зачиняли. Я також не прихильник того, що все потрібно трощити, ламати, зачиняти. У селі закрити школу, ФАП – і населеного пункту не буде.

– Але ж сьогодні багато говорять про адміністративну реформу. І схоже, вона буде.

– Питання актуальне. Я погоджуюся, що сільських рад дуже багато. Місцеві бюджети не витримують навантаження, навіть на зарплату працівникам, буває, не заробляють. Тож не побоюся зізнатися, що я за укрупнення. Доцільно, щоб місто Ковель і Ковельський район були однією територіальною одиницею. Що це дасть? Зменшить кількість чиновників, зекономить кошти, які можна було би вкласти у розвиток сіл. Ми могли б вирішити чимало нагальних проблем.

– Як ставитеся до реформи медицини?

– Ковельщина одна з перших включилася у реформу. В районі не закрито жодного ФАПу – практично вони всі забезпечені кадрами. Успішно працює Голобська лікарня. У Поворську відкрили денний стаціонар. Хоча є проблеми з лікарями. Звичайно, найперше, чому вони не хочуть іти в села працювати, – це житло. Доцільніше було б, щоб район направляв випускника школи вчитися, і спеціаліст згодом повертався б додому працювати. Адже є з кого вибирати: у нас цього року із сільських шкіл вийшло аж 28 медалістів. Це випускники тих навчальних закладів, які мають сильну базову підготовку. Любитів, Люблинець, Голоби, Дубова… Це чисельні школи.

– Коли Ви прийшли працювати, чи відбулися кадрові зміни, і як співпрацюєте з місцевими депутатами?

– Змінив тільки двох заступників – першого та з АПК. З усіма гілками влади є взаєморозуміння, адже коли не буде довіри, то це тільки завдасть шкоди району. А працювати є над чим. До зими потрібно відремонтувати аж 43 об’єкти: і школи, і садочки, і ФАПи, і клуби… Тільки на школу в Білині маємо освоїти шість мільйонів 800 тисяч гривень. А дороги… Вони після зими у вкрай поганому стані. Ще до Пасхи багато відремонтували тих, що ведуть до кладовищ. Нині за державні та місцеві кошти будемо їх лагодити по сільських радах – у Любитові, Сільці, Скулині, Зеленій, Пісочному, Доротищі, Городищі, Грив’ятках та інших населених пунктах.

Акцент – на родинні ферми

– Ковельський район сільськогосподарський?

– Так, хоча є 13 бюджетоутворюючих промислових підприємств. Але насамперед я радію, що є чимало успішних сільськогосподарських. В районі збережено 16 тисяч голів худоби – найбільше в області. Є господарства, де утримують від півтори до двох з половиною тисяч.

– Ви прихильник крупнотоварного виробництва чи фермерства?

– Аби була зайнятість населення і толк. Хоча для нашого регіону, на мою думку, доцільніше розвивати дрібні сімейні ферми, як у наших сусідів-поляків. Ми були в цій країні. Там люди мають невеликі площі – 10-15 гектарів землі. На них можуть вирощувати малину або полуницю. Якщо, скажімо, фермер має 13 гектарів поля, то він ще й утримує ферму на 40 корів. Але яких корів… За рахунок того, що в Польщі на високому рівні селекція, ці годувальниці дають по 13 тисяч літрів молока на рік. І на цій фермі працюють тільки батько і син. Родина має хороший заробіток. Дві доньки господаря вчаться в Англії… Наш район співпрацює з Плонським повітом. Це активна територія, адже значні кошти, які отримує Польща для реалізації різних проектів від Європейського союзу втілюються в цьому повіті.

Тож ми працюємо над спільним проектом із залучення європейських грошей у розвиток села. Є намір на базі потужностей «Ковельсільмашу» налагодити виробництво сільгосптехніки для села, зокрема для родинних ферм. Щоб ці міні-машини були недорогі й доступні нашим господарям. Поляки пропонують і капітал, і технології. Думаю, що для нашої території був би зиск: і техніку отримували б, і робочі місця були б для людей.

– Актуальним сьогодні для села є збільшення надоїв молока, якісний матеріал для селекції ВРХ вже завозиться із-за кордону, – наголосив голова райдержадміністрації. – На Ковельщині в господарствах вже є корови, спаровані німецьким матеріалом. Цю худобу можна відрізнити одразу, і надої молока у неї в декілька разів більші. Нині працювати дідівськими методами вже не годиться. Треба думати і про високі технології, щоб земля не тільки годувала свого хазяїна, а щоб він на ній ще й заробляв. Уже сьогодні наділи в Європі коштують дорого, там усе обробляється, використовується раціонально. Скажімо, у Польщі гектар землі коштує 30 тисяч євро. Думаю, з часом буде так і в нас. Адже за якістю наші ґрунти такі ж, як і в Європі. Тож ми запросто можемо претендувати на високі врожаї при дотриманні технологій і культури землеробства. Хоча багато що залежить від погоди. 2013 рік для аграріїв дуже важкий. Півліта дощило, тож деякі посіви «підкисли». Є проблеми із заготівлею сіна.

– Із чого ще район може отримати надходження?

– Моя золота мрія – залучити інвестиції у видобуток сапропелю. На Ковельщині є шість озер, які мають дуже великі його запаси. Це тільки ті водойми, які досліджені. А скільки ще є озер, на дні яких є поклади сапропелю? Тож якби хтось вклав у цю справу кошти, район би отримав і надходження до бюджету, і робочі місця. Особливо це стосується, ще раз наголошую, сіл, за які справді болить душа…

А серце лине до рідної хати

…Тож, мабуть, і не дивно, коли випадає нагода, Сергій Васильович завше мчить до батьків у рідне село Поворськ. Там його зустрічає батько Василь Мілетійович та мама Надія Яківна. Хоч і вже давно розміняли рідні люди восьмий десяток, але ще трудяться.

– А що, сісти і скласти руки? Так і вмерти можна без роботи, – каже Василь Матяшук. – І корову, і свині у господарстві маємо, і трактора нажили, і весь сільськогосподарський реманент.

– То, може, вже б збули ту господарку, адже маєте єдиного сина, щось потрібно – допоможе? – запитую батька, якого зустріла випадково, перебуваючи в Поворську у відрядженні.

– Сергій нас не ображає, – посміхаючись, каже Василь Мілетійович, – глядить нас. Приїжджає – і оре, і косить. Він у нас з дитинства роботящий. Сам корову вручну доїв, мені не доручав, усе казав, що я так не вмію доїти. А я в колгоспі механізатором працював, дружина – економістом, були на роботі зранку до вечора. А він зі школи прийде – всьому лад дасть. От і тепер не цурається сільської праці. Такими виховав і своїх двох дітей, яким, як вони кажуть, дуже добре в селі, у дідуся і бабусі.

Тож стає зрозумілим, чому тепер Сергій Васильович так прискіпливо спостерігає за виконанням обов’язків своїми підлеглими. Наприклад, при відкритті залізничної зупинки в урочищі Фасти Ковельського району зробив зауваження заступнику: бо зупинку гарну зробили, а от підвезти кілька машин піску, щоб засипати ями на дорозі, що ведуть до неї, забули… У той же день перевірив, чи працюють робітники на перекритті школи у Поворську. Після 18-ї навчальний заклад розкритий – і ні душі… «Залишати школу без накриття у таку погоду – бездумний вчинок… Треба до ночі працювати на таких об’єктах…» – зауважив. Мабуть, саме з таких нюансів і складається життя…

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Сергій Васильович МАТЯШУК народився 3 квітня 1961 року в селі Поворськ Ковельського району Волинської області. Після навчання у школі вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1985 році. Відтоді до 2008-го працював в органах міліції і податкової служби. Згодом у званні полковника вийшов на пенсію. З 2008 року до 2013-го працював у приватних структурах на посаді директора з будівництва. З 18 січня 2013 року розпорядженням Президента України призначений головою Ковельської райдержадміністрації Волинської області.

 

 

 

• Нравится
•