Пережив чотири інсульти і малює картини

Та ремонтує односельчанам домашню техніку

Вікторові Кольбіхіну з Мизового Старовижівського району Волинської області всього 54 роки, однак на його долю випало чимало випробувань, адже чоловік пережив аж чотири інсульти. Та попри хворобу, він не втрачає віри, рухається, багато читає і навіть ремонтує односельчанам телевізори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як винесли з хати телевізори – одразу ожив

Зайшовши в оселю Віктора Дмитровича, одразу складається враження, що потрапив у музей телевізорів. Вони і в коридорі, і в кімнатах.

– А скільки ще є в сараях… Шкода викидати, – каже господар оселі. – Адже будь-який ще можна реанімувати. Але люди тепер все більше надають перевагу новомодним, кольоровим. А у мене – старі, можна сказати, раритетні – найстаріший 1968 року випуску.

Хвороба заважає майстрові добре говорити, та аж ніяк не вплинула на силу волі.

– Віктор – мій однокласник, – підключається до розмови соціальний працівник Ганна Коваленко. – Ніколи не думала, що приходитиму до нього, щоб допомагати. Однак він знаходить у собі сили жити і працювати далі, хоча болячки йому дійсно добряче заважають. Ото недавно впав, не міг піднятися, то десь добу пролежав на вулиці (якраз ніхто не приходив відвідувати). То дуже хворів. Брат його переживав. Ми з ним почали у хаті прибирати, телевізори виносити. Я й кажу: «Тільки Вітя почує, що виносимо його гайки-шурупи – оживе…» Так і сталося. Одразу закомандував: того не чіпайте, те потрібне ще… Він молодчина! Відремонтує будь-яку техніку: у когось телевізор несправний, в іншого праска, в третього радіоприймач – Віктор Дмитрович виручить, хоч і руки не завжди слухаються.

…Батько Віктора Кольбіхіна родом з Мизового, мама – з Хмельниччини. Познайомилися вони на Донбасі, де працювали на одному із заводів. Однак згодом повернулися на Волинь. Віктор та його брат-близнюк народилися вже у рідному селі.

– А от старший брат – ще там, на Донбасі. Брати мають свої сім’ї, а я живу тут сам, – розповідає Віктор Дмитрович. – Перший інсульт стався у дев’ятому класі внаслідок фізичного навантаження – окопував картоплю. Однак організм молодий, швидко одужав. Навіть після школи пішов вчитися в училище геологорозвідки. Відслужив в армії. А потім навики з ремонту взяли гору, і я працював в районному управлінні статистики, де лагодив оргтехніку.

Віктор Дмитрович був одружений, мав доньку. Однак про свій шлюб говорить неохоче. Соціальний працівник пояснює, що дружина його покинула, як тільки стався наступний інсульт. Нині чоловік дуже переживає за доньку, яка живе і працює в Чехії.

Просить у Бога, аби руки не підвели

– А потім був і третій, і четвертий інсульти, – продовжує пан Віктор. – Біда, що права рука не слухається. Коли малюю, доводиться підтримувати її лівою…

Захоплюватися малярством Віктор Дмитрович почав змалку. Його картини неодноразово виставляли на сільських святах. Але здебільшого він їх роздарює, каже, що дійсно: чоботар без чобіт, а художник – без картин. Хоча скромно продовжує, що малюванням він просто захоплюється. Ікони, пейзажі, фрагменти українських звичаїв – все це зображає на дереві. От і нещодавно йому замовили написати ікону «Ісус у терновому вінці» та портрет Тараса Шевченка. Майстер просить у Бога тільки одного: аби руки не підвели… Фарби йому часто дарує директор місцевої школи Сергій Лисик. А вже заготовки під майбутні роботи чоловік робить сам. Незважаючи на хворобу, він дуже багато читає – і газет, і журналів, і спеціальної технічної літератури. Ще раніше навіть помалу грубку пропалював. Однак у його будинок провели газ та воду, тож тепер хоч хата так швидко взимку не холоне.

Односельці шанують свого роботящого майстра і часто навідуються у гості: хто словом підтримати, а хтось і поради спитати.

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

 

 

• Нравится
•