Утратив багатство через… голос з неба?

Бізнесмен так повірив снам, що вклав гроші у фіктивну фірму

Тарас обхопив голову руками і не міг повірити, що кілька років роботи звелися нанівець одним підписом під документом. А тут ще й конкуренти погрожують судом, мовляв, заберуть і хату, якщо не віддасть кредит… З чим він зостанеться, як житимуть з дружиною, адже на руках у подружжя малолітні діти?

Тарас – з багатодітної родини. Його батьки любили працювати і привчали до цього своїх восьмеро дітей. То не те, що зараз (особливо в містах), коли малолітні натирають мозолі біля комп’ютера. В селі ж роботи вистачало у будь-яку пору року. Взимку потрібно було грубки напалити (в селі, де народився Тарас, газу не було), корові сіна наносити, допомогти мамі картоплі начистити (бо ротів багато, і їсти готували тричі на день). А влітку ще більше клопотів: діти городи з мамою пололи, хлопці рано до рук косу взяли. Тарас у свої чотирнадцять обкошував поля майже нарівні з батьком. Коли ж починався сезон збору ягід, він ходив до лісу по чорниці, малину. До міста – кілька хвилин їзди на автобусі, тож було де збути продукцію. Городяни завжди охоче купували дари лісу у чорноволосого хлопчика, схожого на циганча. А потім у серпні-вересні починалися гриби. Тарас встигав і тут. Боровички любив і збирати, і їсти смаженими. Дещо мама висушувала, а те, що залишалося – на базар. За виручені гроші хлопець у 14 літ купив велосипед, а коли закінчував десятирічку, то вже й мотоцикл на подвір’ї стояв.

– Буде, Василино, у тебе хазяйновитий син. Дивись, який старанний, весь у тебе… – казали жіночки, коли збирали в лісі ягоди: вони по два літра набирали, Тарас – по півтора.

– Та в мене ж і чоловік неледащий. Справді є у кого вдатися. Та й інші діти байдики не б’ють…

Тож коли позаду залишився випускний, хлопець подався у місто і вступив на економічний факультет одного з престижних вузів. Вдома жартував:

– Гроші вмію заробляти. Треба ще вміло їх розподіляти…

Навчання йшло легко, проблем не було. Тарас став улюбленцем курсу. І не одна дівчина з надією позирала на нього. Та він уже знав, з ким одружиться. Білявка Олена одразу підкорила його серце. Вона була така ж добра, як його мама, гарна. І розумна.

– Що мені ще потрібно для повного щастя? Тільки таку дружину, – казав своєму найкращому другові.

Тож уже на другому курсі молоді люди одружилися. Весілля не було, оскільки обоє були з багатодітних родин, і витрачати кошти на гульки-п’янки Тарас та Олена не захотіли. Точніше, не вважали вдалим вкладенням коштів. Тож забажали від своїх батьків на день одруження «просто подарунок». Ті не поскупилися – купили дітям машину. Тарас, недовго думаючи, застосував її раціонально: почав підпрацьовувати таксистом. Зароблені кошти не тринькали, а відкладали. Тож за якийсь час з’явився іноземний фургончик, який чоловік здавав в оренду, щоб підвозити до ринку продукти.

– Спритний у тебе син, – казали ті ж самі жіночки Василині, коли бачили, що її Тарас приїжджає в село на машині.

– Старається. І вчиться, і працює… Не кожному це вдається. Він же економістом буде…

Прізвисько «Економіст» приклеїлося до нього назавжди. І тоді, коли вже отримав диплом фахівця, і коли пішов «на власний хліб».

…Початок трудової діяльності припав якраз на сумнозвісні дев’яності. В країні безлад, підприємства занепадали, розвалювалися. Люди від безвиході їхали працювати за кордон. Поїхав і Тарас, залишивши Олену з малолітнім сином. Перші відвідини Польщі починалися з перевезення спирту і цигарок. Він, як і всі, обмотувався пакетиками, наповненими спиртним. Небезпечно було, адже не раз сам ставав свідком, коли вони проривалися і обпікали когось з його знайомих. Але і надалі ризикував, бо потрібно було виживати… Як сам казав, гра того варта. Бо заробляв на цьому добре. Коли придбав ще один «бусик», почав з-за кордону возити продукти, а незабаром у своєму рідному селі відкрив магазинчик. Потім молоді придбали квартиру у невеликому містечку. Навіть взяли місце під хату. Тарас, все добре прорахувавши, зробив акцент на транспорт, адже не раз до нього зверталися дрібні підприємці, щоб надав машини для перевезення. Тому він прикупив уже й дві «фури». Їхня оренда приносила непогані прибутки. І бізнесмен таки розпочав будівництво дому.

Однак за тими клопотами не зогледівся, що син підріс. Одного разу дзвінок від дружини в офіс чоловіка приголомшив – вона з дитиною в лікарні. Самопочуття малого погіршувалося, а визначити причину недуги ніхто не міг. До дітей миттю приїхала бабуся і заявила Тарасові ще з порога:

– Давно хотіла тобі сказати, що у тій метушні ти геть забув про Бога. Сина в церкву не водив, сам більше про матеріальне дбаєш. Гроші – це добре, але вони ніщо порівняно з душевним станом, здоров’ям… Переглянь, синку, життя…

Він і переглянув. Почав їздити в монастирі, до святинь України. І зі своїх немалих статків навіть жертвував на храми. Мама на це тільки усміхалася:

– Жертва церквами приймається. Але чи цим вимолиш прощення?...

Та Тарас твердо вірив, що від всякої справи, яка приносила йому прибуток, потрібно якусь певну частину коштів віддавати на храми і доброчинність. Тим більше, що син одужав, уже школу закінчував.  Подружжя почало подумувати ще про дітей. І вони не забарилися. Спочатку народилася Богданка, а згодом – Сергійко. Не тільки батьки раділи народженню дітей, але й найстарший син Сашко, який одразу став малим за няньку. Тож Тарас не раз повторював:

– Життя вдалося. Я щасливий.

Воно й дійсно було так. Адже чоловік «наліво» не ходив, шанував родину, бо змалку бачив, що і його батьки трепетно ставилися один до одного. І тепер «Економіст» вже був шанованою в містечку людиною. Не раз до його офісу приходили по допомогу хворі, кому потрібні були гроші на складні операції. Він не скупився, хоча й не розкидався ними, витрачав з розумом.

А якось заявив дружині:

– Знаєш, мені наснився Микола Чудотворець. Голос з неба сказав, що потрібно вкласти гроші в одну справу – і матиму ще більше…

– Не може такого бути, – зніяковіло відповіла жінка. – Святі нам, грішним, являтися не можуть… Це щось від лукавого…

Тарас образився, бо таки думав, що за свою благодійність, благочестиві справи заслужив такої ласки… Не послухався і мами, яка казала, що то все нашіптування злих духів… Бізнесмен стояв на своєму – і вклав весь капітал в одну фірму, яка згодом виявилася… фіктивною. Ще й взяв кредит, заставивши новозбудований дім. І… прогорів. Від фірми за місяць й сліду не лишилося. А щоб викупити дім, продав фури… А нічні «видіння» одразу припинилися.

– Банкрут… – роїлися, як бджоли, думки. – Що робити? Добре, що хоч з родиною все гаразд.

Одні співчували підприємцю, інші зловтішалися: нехай спробує пожити в бідності… Але Тарас за рік таки знайшов у собі сили почати нове заняття – став утеплювати будинки. Справа на ринку нова, конкурентів немає, тож він впевнений, що бізнес піде вгору. Але вже ніяким снам він не вірить: навіть не розповідає про них рідним…