Лікарі пророкували смерть, а бабуся врятувала
З Юрою довгий час не бачилися, тож коли нещодавно зустрілися, було про що поговорити і що пригадати. Тим більше, закінчуючи університет, він почувався не дуже добре, а зараз виглядав просто по-парубоцьки.
Він закінчив юридичний факультет, влаштувався у хорошу фірму в столиці. Здавалося, все складається прекрасно, але його почало турбувати здоров’я. Юра відчув, що дуже швидко втомлюється, у нього майже постійно боліла голова, а згодом стало труситися підборіддя. Останнє найбільше занепокоїло. Якщо раніше усе списував на перевтому і думав, що після відпустки набереться сили – і це минеться, то тепер зрозумів: з ним щось не те. Треба було йти в лікарню. Спочатку обстеження в одній, потім – в другій. І нарешті у науково-дослідному інституті підтвердили страшний діагноз: боковий аміотрофічний склероз.
Зрозуміло, лікарі не сказали усю правду, наскільки це складна хвороба. Проте Юра сам почав шукати медичну літературу і цікавитися, що з ним відбувається. Згодом він зрозумів: це – кінець. Адже цей склероз – хронічне прогресуюче захворювання нервової системи, що характеризується ураженням рухових нейронів головного і спинного мозку, дегенерацією кістково-спинномозкових волокон. Проявляється поєднанням центральних і периферичних паралічів м’язів кінцівок і тулуба, а також розладами рухових функцій черепних нервів. Словом, жити йому залишалося недовго і в муках.
Кохана дівчина Рита втішала, як могла, переконуючи, що треба боротися, а медицина, мовляв, не стоїть на місці. Вона весь час була з ним, і навіть ця недуга не відвернула від коханого. Та хлопець не хотів, аби Рита бачила, як він перетворюється на рослину. Юра вирішив тікати зі столиці у поліське село, що загубилося у житомирських лісах, до бабці.
– Чесно кажучи, коли моя 80-річна бабця побачила мене, змарнілого, аж руками сплеснула і сіла на лаву, – пригадує Юрій ту зустріч. – Сказав їй: похорониш мене біля діда. Мені мало залишилося, лікарі безсилі щось зробити. Батько не повинен нічого знати.
Бабця, звичайно, розплакалася, обняла, як колись маленького у дитинстві, і, схлипуючи, сказала:
– Рано тобі помирати, мій внучечку. Хоронити ти мене будеш.
Потім вона довго щось розшукувала у комірчині, де зберігала різні трави. Знайшовши невеличкий марлевий клубочок, розв’язала його і висипала щось у макітру. А тоді довго у ній ті «ліки» розтирала. Потім при запаленій свічці молилася перед образами. Юра лише посміхнувся, дивлячись, як бабця захопилася «чаруванням».
– Вона добре зналася на травах, проте у мене й гадки не було, що вони мені можуть допомогти, – продовжує Юрій. – Та коли бабця дала мені на фользі від шоколадки якийсь темний порошок і наказала якомога глибше вдихати, а потім випити якусь настоянку – послухав.
Неймовірно, та за якийсь час помітив, що рука зі склянкою молока уже не тремтить. Ще за три тижні вже міг самостійно принести від криниці відро води. А за два місяці, прощаючись з бабцею і від’їжджаючи до Києва, поцікавився, чим вона мене лікувала. Тоді вона і відкрила мені секрет чудодійних ліків:
– Мама твоя покійна у цій хатині тебе народжувала – не встигла швидка по неї приїхати. За місцевим звичаєм, я зберегла пуповину. Порошком з неї я тебе й лікувала. Так що, дитинко моя дорога, мама дала тобі і друге життя.
Чесно кажучи, Юрій тоді здивувався почутому, що зцілився пуповиною. Та згодом у медичних новинах віднайшов підтвердження тому, що, виявляється, його бабця була права. Сьогодні клітини пуповинної крові (заморожені одразу після пологів) вважаються ліками №1 від багатьох невиліковних хвороб. Потім один лікар розповів йому з цього приводу багато цікавого, додавши:
– Абсолютно логічно, що тобі та пуповина мамина допомогла, а ще – бабусині молитви.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
