Колишня волинянка виборола кубок міністра Польщі
Лікар «швидкої» із Заліщиків перемогла на міжнародному чемпіонаті
Галина Цимбалюк народилася в Любешові у сім’ї лікарів. Тому не дивно, що теж стала медиком. Нині працює лікарем швидкої допомоги у районній лікарні в Заліщиках. А минулої зими в Польщі у складі своєї бригади вона стала переможцем VІІІ Міжнародного зимового чемпіонату з екстреної медичної допомоги, виборовши кубок міністра охорони здоров’я Республіки Польща.
Тернопільська область
Галина ЦИМБАЛЮК з колегами
– Як Ви, медик з невеличкого містечка, опинилися серед кращих на престижних міжнародних змаганнях?
– Справді, змагання були високого класу, адже у них взяли участь 48 команд з Польщі, Литви, Німеччини та України. В екстремальних умовах учасники надавали допомогу при ножовому пораненні у живіт, реанімували пацієнта після токсичного отруєння алкоголем, надавали допомогу при дорожньо-транспортній пригоді, масовому нещасному випадку на аеродромі. Так склалося, що мій інститутський куратор професор Арсен Гудима почав розвивати школу медичного рятування в Україні, і я однією з перших потрапила у цей «потік», потягнувши за собою колег. Потім були обласні змагання, далі всеукраїнські, а згодом – і міжнародні. І скрізь ми були чемпіонами. А на поточний всеукраїнський чемпіонат бригад швидкої допомоги у Києві мене запросили у суддівську колегію. Мала можливість взяти із собою співробітників, щоб і вони повчилися у кращих з кращих. Приємно було зустріти земляків, команду з Луцька.
– Як доля Вас закинула у Заліщики?
– Навчаючись у Тернопільському медінституті, вийшла заміж. І знову потрапила в медичне середовище: батьки чоловіка, брат з дружиною, тітка, дядько – всі лікарі, які разом з моїми батьками навчалися. Чоловік отримав направлення у Заліщики анестезіологом, а я пішла на «швидку». Мама плакала, що дитині випала важка робота. Проте мені дуже подобається такий екстрим. Відчуваєш, що життя людини у твоїх руках, бо рішення залежить лише від тебе.
– Ви змагаєтеся заради перемоги, престижу чи й інші мотиви є?
– Польща, наприклад, була для нас ще й навчанням, бо саме там 2012 року проходили курси із серцево-легеневої реанімації. Першого разу ми поїхали туди на неукомплектованій «Газелі» з позиченим устаткуванням (дихальний апарат – від колег з Тернополя, дефібрилятор – з Кіцманя). Тож поляки просили сфотографуватися біля «невідкладки, якої й світ не бачив», а потім ходили і підсміювались. Але вже після перших етапів їхнє ставлення змінилося. А коли ми приїхали до них вдруге – на сучасному реанімобілі (подарованому спонсором-земляком), то посмішки з їхніх облич зійшли. «На такому самоході панство приїхало по перемогу», – лише заздрісно похитували головами. Ми серйозно і довго готувалися. Я спеціально вивчала медичну термінологію польською, чим їх дуже здивувала. Утім, живемо не тільки змаганнями: активно беремо участь у підготовці кадрів з медицини невідкладних станів, представляли практичну медичну ланку на всеукраїнських наукових конференціях у Тернополі, де проводили майстер-клас для викладачів вузів, працювали зі студентами і викладачами Чортківського медичного коледжу.
Микола ШМИГІН,
| Comments: |
