Як телерадіомеханік став водолазом-рятувальником

Житель села Рудка Демидівського району Василь Лещук за гороскопом Водолій, може, тому він з дитинства любить воду. Але після закінчення школи вибрав Львівське училище зв’язку і спеціальність радіомеханіка. Працював лише рік за фахом, а потім вирішив круто поміняти професію. У 1989 році вперше одягнув водолазний костюм і занурився під воду. З тих пір, як-то кажуть, з неї й не вилазить.

У подяку за врятоване життя… пляшка шампуню

Вчителем, який розповів про всі примудрості підводної науки, Василь Лещук вважає свого тезку, на жаль, нині покійного Василя Базилюка. Найперше у цій непростій професії потрібно не боятися води та, зрозуміло, мати хороше здоров’я. Як з усмішкою зазначає Василь Захарович, на своїй роботі він працював двома заходами. Перший раз написав заяву про звільнення за власним бажанням через непорозуміння з новим керівництвом. За сім років усе змінилося, і його як хорошого фахівця знову запросили працювати. Нині Василь Лещук – начальник аварійно-рятувальної групи села Хрінники Демидівського району.

– Ми обслуговуємо чотири райони: Дубнівський, Радивилівський, Млинівський, Рівненський. Їздимо туди за викликами голів сільських рад, коли хтось затонув на місцевих водоймах. Так що робота не така романтична, як хтось собі уявляє, – зізнається чоловік.

Колись доводилося працювати у важких та незручних радянських водолазних костюмах, а два роки тому рятувальники отримали закордонні: новенькі, еластичні. Василь Захарович з гордістю демонструє своє спорядження. Виявляється, одяг водолаза нелегкий – важить майже вісімдесят кілограмів. Щоб його одягнути, потрібна допомога ще двох чоловіків.

У розпал літнього сезону на рятувальній станції підвищена готовність. Постійно проводиться патрулювання Хрінницького водосховища, адже відпочивальники часто запливають на небезпечну відстань.

– Одного року якась пані постійно опинялася за буйками. Ми попереджували її, просили дотримуватися правил безпеки. А вона лише сміялася: «Хлопці, не переживайте. Я чемпіонка Європи з плавання. Ще не такі відстані долала». Їй весело, а ми переживаємо, адже, за статистикою, гинуть на воді найчастіше хороші плавці, які впевнені у собі, а тому надто безпечні, – розповідає чоловік.

– А коли когось рятуєте, могорич приносять?

– Пригадую, ще за Радянського Союзу був один випадок. З хлопцями симпатичну дівчину врятували. Вона плавала і потрапила у русло річки, а там глибше, ніж всюди. Злякалася і стала тонути. Ми це помітили і витягли її на берег. А вже потім розговорилися, дізналися, що вона працює медсестрою на заводі «Рівне-Азот». У розмові зачепили тогочасний дефіцит товарів. Я жартома пожалівся, що навіть шампуню вдома немає. Через деякий час приходить у село посилка. Відкриваємо з дружиною, а там велика пляшка шампуню і лист із вдячними словами від тієї дівчини. Коли ж п’яних доводилося рятувати, то ще матюки отримували на свою адресу. Всяке траплялося.

Та незважаючи на різні ситуації, Василь Захарович справді любить свою роботу. Навіть ставши підприємцем, служби не полишає.

Сини – надія та опора

Правду в народі кажуть: «У житті, як на довгій ниві». Ми ніколи не можемо загадати наперед та дізнатися, що чекає за горизонтом. Хіба думав коли Василь Лещук, що стане бізнесменом. Та мусив шукати іншого заробітку, бо наприкінці 90-х зарплату затримували, а про сім’ю, де підростало двоє синів, треба дбати. Так Василь став підприємцем. Трохи поторгувавши у селі, вирішив створити власну базу відпочинку на березі Хрінницького водосховища.

– У 2000 році я орендував старий напіврозвалений прокатний пункт човнів та катамаранів, – пригадує Василь Захарович. – Трохи облаштував територію і відкрив магазинчик, де продавав воду, морозиво, інші продукти харчування відпочиваючим. Наступного року зробив кімнату, де могли заночувати люди. Так поступово розширювалися. Тепер до нас щоліта приїжджають не лише з Луцька та Рівного, а й з Львівщини, Хмельниччини.

За десять років місце цієї першої бази відпочинку окультурили. Звели симпатичний котеджик. І хоча на території ще й досі щось добудовується, це вже не те напіврозвалене приміщення з якого починав власну справу Василь Лещук. На жаль, кілька років тому померла дружина, і чоловік залишився з двома синами. Горе не зламало його, він не опустив руки, а сам дбав про дітей. Тарас та Максим – закінчили вищі навчальні заклади та допомагають батькові вести справи на базі відпочинку. Молодший, Максим, перебуваючи на обліку в Демидівському районному центрі зайнятості, розробив власний бізнес-план та отримав одноразову допомогу для заняття підприємницькою діяльністю, пробує робити самостійні кроки у дорослому житті.

– Сини – це моя опора, – зізнається Василь Захарович. – Можу їм доручити будь-яке завдання і впевнений, що все зроблять добре. Коли я на роботі, хлопці господарюють на базі. Я завжди керуюся принципом: «У будь-якій ситуації треба залишатися людиною». Цього вчу і своїх дітей. Сподіваюся, батькова наука їм допоможе у житті.

Руслана ТАТАРИН,

Рівненська область

 

• Нравится
•