Як проста сільська жінка фотомоделлю стала

Після того багатодітній мамі приходили листи від кавалерів

Життя повне несподіванок. Буває й таке: живе собі людина, як усі. І раптом стається у її долі подія, що залишається яскравим спомином довіку. Як надзвичайно приємна несподіванка, яка понад сорок літ тому, мов сніг на голову, звалилася на мешканку села Яревище, що у Старовижівському районі, Галину Міндер.

Зовсім молоденькою прийшла вона у невістки в родину Міндерів з Яревища. Та скаржитись їй не доводилось, бо із самого початку житейські труднощі вони із чоловіком Трифоном Васильовичем долали разом. Прислухалися одне до одного, як-то кажуть, і в горі, і в радості. І так уже півстоліття.

А було, ой, як нелегко... Майже одне за одним народилися п’ятеро діток – чотири донечки і син. П’ять їхніх великих надій. Так хотілося дати їм найкраще, що трудилися від зорі і до зорі. Коли старші трохи підросли і вже могли доглянути за меншими, Галина Миколаївна вийшла на роботу у Заболоттівське лісове господарство, де довгі роки лісникував і її чоловік.

Батькам є ким пишатися, бо усі діти хороші. Вже розлетілися з батьківського гнізда, мають власні родини. Та все одно серце матері у постійній тривозі. Особливо за сином Василем, котрий після закінчення Мурманської морської академії залишився у далекому краї, і відстань у тисячі кілометрів не дозволяє часто тішитися зустріччю з ним.

Найбільша радість для матері та бабусі (пані Галина має вже семеро внуків), коли всі найдорожчі їй люди з’їжджаються до рідного дому, де знаходять мудру пораду, підтримку і безмежну материнську любов.

Шанують Галину Миколаївну не лише в родині, а й у селі – вже багато років вона у сільському рейтингу є однією з п’яти найкращих господинь. Щирість та доброзичливість, властиві її натурі, відбиваються у рухах, словах, поглядах цієї красивої жінки. Ця врода не лише змусила колись втратити спокій найвиднішого у Яревищі парубка, а й без перебільшень зробила її відомою на всю Україну.

…А було так. У 1971 році у Яревище прибула з Києва група етнографів-дослідників, котрі вивчали автентичний спів, старовинні обряди, вишуковували у старожилів рідкісні давні речі домашнього вжитку, домотканий та вишитий одяг. На горищі у Міндерів також знайшлося декілька цікавих для науковців речей. Та найбільше, здається, вони були зачаровані красою молодої багатодітної мами – статна, жвава, з пишною русявою косою. Запропонували жінці сфотографуватися. Тоді вона подумала, що це потрібно, аби продемонструвати неповторний національний одяг своєрідного покрою та вишивки.

Здивуванню не було меж, коли невдовзі фотографія з усміхненою яревищанкою прикрасила обкладинку «Радянської жінки» – чи не найпопулярнішого журналу того часу. Для села з поліської глибинки це стало справжньою сенсацією. Довелось і Трифону Васильовичу трохи похвилюватися, бо до його дружини звідусіль почали приходити листи... від численних претендентів на її руку й серце.

І дотепер без згадки про цю дивну історію не минає жодне родинне застілля. А то часом, повчаючи онуків, баба Галя з притаманною їй сонячною усмішкою, за якою вгадується щаслива жінка, розсудливо каже: «Як доля, то й на печі знайде»...

Нині жінка, хоч і давно уже на заслуженому відпочинку, ще клопочеться по господарству, пече смачний домашній хліб. Її вважають найвправнішою господинею. А вона на це тільки віднікується:

– Та що там я вмію…

А коли запропонували сфотографуватися, то Галина Миколаївна навіть хустку на голову замотала таку ж голубу, як і тоді у «Радянській жінці». І приказала: не фотографувати крупним планом, бо ж вже фігура не та, та й років життя додало…

Любов БІДЗЮРА,

Волинська область

Фото автора

Галина МІНДЕР з онучкою

• Нравится
•