Фатальне передбачення ворожки
Зустрівши добру знайому у чорній хустині, здивовано перепитала, що трапилося. Марійчині очі засльозилися, і вона вмить розплакалася: «Ми похоронили Іру. В неділю сороковини.» У мене аж усе стерпло: ще не минув і рік, як Марійка була заклопотана весіллям сестри… І вже сорок днів, відколи молоденьку вагітну жінку поклали у домовину.
***
Марійка старша за Іру на десять років, тому була їй як мама. Сестри дуже любили одна одну. Старша, Марійка, закінчивши інститут і вже працюючи, допомагала молодшій, коли та навчалася. Так само обидві завжди поспішали до батьків, коли потрібно було чимось допомогти. Сусідки не раз казали Теклі: «Ото вже дочок хороших та працьовитих маєш, не дадуть тобі наробитися». Мати раділа дітьми і, звичайно, хотіла їм щасливої долі.
Першою заміж видали Марійку. Згодом Іра дуже тішилася своїм племінником, залюбки бавилася з ним, водила в садочок, купувала іграшки. Марійчин чоловік часто їздив на заробітки, аби зібрати гроші на квартиру, тож жінка, маючи таку підтримку, теж змогла влаштуватися на хорошу роботу.
***
Ірина хоч і була вродлива, проте з хлопцями романи не крутила – її більше цікавили книги, любила подорожувати зі своїми друзями і випікати різну здобу. Розмови про кавалерів не викликали у неї ніякого інтересу. Та одного разу Соня, найкраща подруга, яка посварилася зі своїм коханим, таки витягнула її до якоїсь ворожки.
– Ну, склади мені компанію. Кажуть, що ця жінка все може розповісти про майбутнє, – просила Іру, аби та погодилася піти до віщунки.
– Ти доросла дівка, а віриш у такий маразм, – сміялася Іра, але не відмовила подрузі у проханні. – Піду послухаю, чим ти серце своє заспокоїш, хоча, повір, Віктор не вартий таких страждань.
На домовлену годину подруги зустрілися на зупинці, а звідти дісталися до ворожки.
***
Іра здивувалася: перед нею стояла звичайна моложава жінка в махровому халатику. Вона привітно запросила їх до кімнати. Поки говорила по телефону, дівчата очима пробіглися по інтер’єру, відзначивши, що ворожка має гарний смак.
– Котрій кидати? – перепитала Галина Петрівна, зайшовши до кімнати й одразу взявшись за карти.
– Мені, – аж підскочила Соня.
– Що, з хлопцем проблеми? – між іншим сказала.
– Проблеми, – зніяковіла дівчина.
Ще не встигнувши розкласти карти до кінця, Галина Петрівна випалила:
– Забудь про нього, він не має жодних серйозних намірів. Це не твоя доля. Ти ще зустрінеш свого судженого…
Іра уважно слухала, і їй навіть стало цікаво, коли почула, що Соня виїде за кордон, мовляв, дівчину туди забере брат. Її брат справді уже два роки жив у Голландії. Коли жінка закінчила розповідати Соні про її майбутнє, подивившись на Іру, запитала:
– А ти, дитинко, теж хочеш знати, що тебе чекає? – уже не з таким бадьорим настроєм запитала Галина Петрівна.
– Ні, я з Сонею за компанію. Про заміжжя ще не думаю.
Галина Петрівна швидко розклала карти на три купки, глянула на них та на Соню і сказала:
– Дарма. Заміж вийдеш дуже скоро. Тільки перед весіллям будьте обережні, щоб люди не нашкодили, бо може статися біда, – все-таки сказала дівчині ці слова.
***
Зрозуміло, що Іра їх серйозно не сприйняла. Марійка після розповіді сестри лише знизала плечима, хоча декілька днів на душі було моторошно. Згодом усе забулося. Та не минуло й року, як Ірина заявила, що Діма, з яким почала зустрічатися невдовзі після ворожіння, пропонує їй вийти за нього заміж.
Марійка зраділа такому повідомленню, бо їй дуже подобався цей хлопець. Дмитро геть не подібний на сучасних легковажних базік, яких цікавлять лише дівчата та бари. Мав хорошу роботу, мріяв зібрати гроші і розпочати свою справу. Та найголовніше – чудово ставився до Іринки.
Весілля за всіма традиціями відгуляли у селі, де жили батьки Ірини. Тамтешнє кафе могло вмістити достатньо гостей. Лише розписалися у місті. Пишний кортеж викликав неабияку цікавість в односельчан, а надвечір під кафе зібралося мало не все село, аби побачити молодих.
У перерві, коли усе весілля витанцьовувало під веселу музику, Текля сказала Марійці і своїй братисі Наді:
– Цієї ночі наш собака так чомусь гавкав, так брав у бік города, що й не розказати. Василь заснув, і я вже не хотіла його будити, щоб пішов подивився. Може, щось вкрасти хотіли?
– Ой, мамо, може, яке п’яне приплелося, – навіть не хотіла слухати цю мову Марійка.
***
Якою радістю було для всієї сім’ї, коли почули, що Ірина чекає дитинку. Марійка із сестри мало пилинки не здувала, все хвилювалася, щоб вона благополучно виносила дитя. А коли Ірина пожалілася на біль у горлі, одразу почала її відпоювати теплими настоями. Не зарадивши хворобі, домовилася зі знайомою лікаркою, аби та оглянула її вагітну сестру. Після відвідин лікаря Ірина сказала, що їй призначили обстеження. Коли всі аналізи були здані, лікарка, закликавши старшу сестру до себе, ледь вимовила:
– В Іри рак горла, остання стадія.
Марійку після почутого довелося приводити до тями. Вона не знала, що робити. Разом з Іриним чоловіком повезли її до Києва. Там їх теж не втішили. Дмитро став цікавитися лікуванням за кордоном. Але й там ніхто не давав гарантію на одужання. А Ірині з кожним днем ставало все гірше. Поки зібрали необхідні кошти, щоб відправити жінку в Ізраїль, було запізно. Через півроку Ірини не стало…
***
– Ось таке у нас горе. Я тоді геть забула про те, що їй говорила ота ворожка. А оце навесні, коли в селі накидали гній, щоб вивезти на город, знайшли у ньому телячу шию. У мене був шок. Одразу згадала, як мама казала мені, що перед весіллям собака у дворі дуже гавкав. Ось так злі люди звели нашу Іринку зі світу. Раніше в таке не вірила, а тепер у що хочеш повірю. Не вберегла сестру… Приснилося лише раз, що вона не сама і їй там добре, – Марійка за сльозами не бачила світу.
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
