Селяни, ану бігом докупи, бо тільки так вдасться вижити

Селяни-одноосібники виробляють майже 60 відсотків сільськогосподарської продукції. Але для них велика проблема її продати. Як правило, збувають усе за копійки. Про якісь прибутки для розвитку годі й говорити. Микола Вознюк, голова кооперативу «Західний» на Рівненщині, вважає, що обслуговуючі кооперативи – це єдиний шлях до економічного зростання агробізнесу. Більше того, він переконаний, що за ними майбутнє українського села.

На Заході землероби давно об’єдналися

Це не голослівні заяви. Досвід європейських країн і США – підтвердження цьому. Так, у країнах Західної Європи кооперативи виробляють до 50 відсотків продукції харчової промисловості, у Євросоюзі через них реалізується 60 відсотків товарів аграрного сектору, у скандинавських країнах – 80, в Японії та Китаї – 90 відсотків. Найбільше на Заході кооперуються дрібні виробники молока, овочів, фруктів, зернових, а у Канаді – насамперед виробники зерна. Тут майже вся зернова продукція реалізується через кооперативи. Три потужні кооперативи об’єднують 100 тисяч фермерів, мають у своєму розпорядженні 800 елеваторів, три портові елеватори, свій флот для перевезення зерна, 200 млинів.

Добре розвинуті обслуговуючі кооперативи й у наших сусідів поляків. Міністерство сільського господарства Польщі затвердило цілий перелік продукції і мінімальних її обсягів, які мають реалізуватися через обслуговуючі кооперативи. Якщо фермери, які об’єдналися, реалізують менше цієї мінімальної норми, вони втрачають право називатися кооперативом, а отже, і право на преференції. Також у польських селах існують кооперативні структури з пошиття одягу і взуття, виготовлення виробів з деревини і металу, надання послуг з ремонту автомобілів і побутової техніки.

Кооперативи – рятівна соломинка

А от в Україні ситуацію зі створенням обслуговуючих кооперативів можна назвати плачевною. Якщо до революції в Україні в кооперативи було об’єднано понад 60 відсотків сільського населення, то зараз – не більше 0,5 відсотка. І хоча відродження сільськогосподарської кооперації розпочалося ще 1997 року (видано Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»), але відчутного прогресу не спостерігається. За статистикою, у нас нараховується майже 500 кооперативів, а насправді їх є, може, зо двісті. Тут, за словами фахівців, проблема і в самих українцях, які важкі до об’єднання, і в державному підході. Фактично держава кооперативний рух декларує лише на папері. Реально кооператори ніякої допомоги не отримують. Ось що з цього приводу каже ветеран української кооперації, голова кооперативу «Західний» Микола Вознюк (село Обарів Рівненського району):

– З досвіду нашого кооперативу, який діє з 1996 року, можу сказати, що 90 відсотків його успіху – це робота з людьми. Обслуговуюча кооперація – це альфа і омега всього сільського господарства у США і Європі. Перебуваючи в Америці, запитав фермера, чи зміг би він працювати, якби не було обслуговуючої кооперації. Він дивився на мене і не міг «в’їхати», про що питаю: як можна працювати, виробляти і торгувати одночасно? Наша держава цього року виділила 100 мільйонів гривень на кооперацію. Це немало. Питання в іншому: як будуть використані ці гроші? Тимошенко теж виділила 90 мільйонів на кооперативи. Чоловік, зять, сват зібрали папери, що створили кооператив, і отримали гроші на трактор. Так, фактично, роздали 30 мільйонів, решту 60 не встигли. Це не підхід до кооперації. Хіба можна об’єднати селян навколо трактора? Селянам кооперативи вкрай потрібні для переробки та продажу продукції, тож і обладнання має бути саме для цього. Наш кооператив (36 фермерських господарств з Рівненського, Млинівського, Дубенського, Здолбунівського районів) виробляє розсипний комбікорм. Він дешевший на 30-40 відсотків за ринковий. Я сам здаю своє зерно у кооператив, щоб потім забрати звідти комбікорм. Та щоб бути конкурентоспроможним, треба виробляти комбікорм гранульований. Ми виграли грант в американському проекті і хочемо придбати необхідне обладнання. Але для цього спочатку треба це обладнання купити, тоді американці дадуть гроші. Щоб отримати пільгове обладнання, треба заплатити 20 відсотків ПДВ. Але ж наш кооператив – неприбутковий за своїм призначенням: у кінці року все зароблене просто ділиться між його членами. Отже, зібрати необхідну суму навіть для сплати ПДВ не так просто. Всі обігові гроші ми вже витратили. На папері держава нам ці гроші ніби виділила, але реально отримати їх не можемо – казна порожня. За 16 років нам лише при Ющенкові виділили 10 тисяч гривень, коли ми були за результатами роботи серед кооперативів першими в Україні.

На території нашої сільради, під Рівним, є 20 гектарів землі у постійному користуванні Міноборони. Складські приміщення на тій території не використовуються, вони руйнуються. А наші фермери зберігають свою продукцію у Рівному. На тій площі можна створити 10 тисяч квадратних метрів сховищ, яких вистачило б не лише для наших фермерів. Але достукатися до Міноборони неможливо.

Великі агрохолдинги обробляють 12 мільйонів гектарів землі в Україні, а фермери та особисті селянські господарства – менше 10 мільйонів. Приватизація землі ще не розпочалася. Якщо така ситуація протримається 5-7 років, то село перейде критичну межу, і не важко здогадатися, з чим селяни залишаться. Кращої форми самоорганізації й самоконтролю, як об’єднання в кооперативи, ще, здається, не придумав ніхто.

Національна програма розвитку кооперативів має стати рятівною соломиною для села – так вважають спеціалісти-аграрії. Якби вона справді спрацювала, то у 2020 році в Україні мали б 5-6 тисяч сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які реально могли б допомогти подолати головні біди українського села: безробіття, безгрошів’я та бідність.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Рівненська область

 

• Нравится
•