Петро Смаль: «Матеріальне – це далеко не головне у житті»
Петру Смалю, директорові Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" 6 травня виповнилося шістдесят літ. Що для нього означає ця дата, чи багато він має друзів, як ставиться до сьогоднішніх буднів - про це у розмові з ювіляром.
Петро СМАЛЬ (справа)
Петро Петрович усе життя віддав лісовому господарству. Каже, що починав свою трудову діяльність аж у Кіровоградській області. А з 2000 року обіймає посаду директора товариства «Тур».
– Багато зусиль для його створення доклав Віталій Павлович Полухтович, який помер рік тому – 16 травня. Однак по собі залишив добрі справи. Нині підприємство працює стабільно, забезпечує охорону, захист, відтворення лісів площею 47 тисяч гектарів. «Тур» вчасно сплачує податки (в рік – майже три мільйони гривень), люди без затримок отримують зарплату. А головне – ми ні перед ким не маємо боргів. Кредитів я не звик брати, бо вони у нашій державі кабальні.
– Товариство створене на базі колишніх лісів колгоспів?
– Так. Важко було спочатку, адже ми прийняли у користування кущі і лози, а виростили гарний ліс, який зараз має свою технічну цінність. Нині самі на себе заробляємо і багато вкладаємо у його відтворення та охорону. Тобто з простягнутою рукою не стоїмо. Щороку засаджується від 150 до 300 гектарів. Є свій розсадник: основні лісоутворюючі породи – сосна, ялина, дуб.
– Чи є труднощі у роботі?
– Якби менше було перевірок і не заважали працювати.
– Що для Вас означає 60 прожитих років?
– Якось важко усвідомити, що вже шістдесят. Приємно, що ювілей співпав з другим днем Пасхи. Святкувати дні народження не люблю, адже усвідомлюєш, що промайнув ще один рік. Хоча, як жартома казав один знайомий пасічник, є три вікові категорії: до 35 років – юнак, від 35 до 60 – середнього віку, а коли виповниться шістдесят – це вже людина старшого віку… А коли я був пацаном, то думав, що шістдесят – то вже дід... Хоча за статусом я справді дід, бо маю двох онуків, але душа залишається молодою. Хочеться ще багато зробити.
– Хто для Вас є авторитетом?
– Мої батьки, правда, вже покійні. Тато пройшов Велику Вітчизняну війну від самого початку. З дивізією пішки подолав шлях з Краснодарського краю в Росії аж до Харкова. Був у німецькому полоні, звільнили американці, пропонували їхати жити у будь-яку країну, але він не зрадив Україні, повернувся додому. Тож я трепетно ставлюся до Дня Перемоги.
– Найбільше досягнення життя?
– Моя сім’я, онуки. Ліс, який садив наш колектив. Це те, що не сховаєш.
– У Вас багато захоплень?
– Вистачає. Одне з них – мисливство. А ще – квітникарство. Особливо люблю троянди. У свій час трудився у розсаднику. Співпрацювали з ботанічними садами Вільнюса, Києва, Москви, з багатьма інститутами. Доводилося навіть самому виводити нові сорти троянд. Квіти – це така краса, якою можна милуватися завжди. Взагалі, Волинь підходить для вирощування багатьох цікавих рослин, аби було бажання. На власному подвір’ї, окрім квітів, ще посіяв і гриби. Так, так, посіяв. Гливу, лисички, білі. Все це роблю для душі. Люблю всі пори року, бо кожна по-своєму гарна. Весна – це пробудження життя, літо – буяння, в осені своя родзинка.
– Які подарунки любите, щоб Вам дарували?
– Якось до цього ставлюся спокійно, бо з кожним роком переконуюся, що матеріальне – це далеко не головне у житті, і для життя не так багато людині треба.
– Про що мрієте?
– Щоб наші діти, внуки, правнуки в державі не були наймитами. А щодо підприємства, то хотілося б, аби й надалі воно розвивалося. Вважаю, що колишні ліси колгоспів, радгоспів потрібно виділити в окрему категорію. Адже вони громадські, тож мають слугувати сільському населенню. Ми безкоштовно роздаємо посадковий матеріал для сільських рад, щоб вони озеленювали свої території. Забезпечуємо населення паливом. За рік на ці потреби виділяємо 13 тисяч кубів дров. Та й коли трапляються пожежі, то всім йдемо назустріч. Є дев’ять спеціальних автомобілів, землерийна техніка, щоб боротися з цим лихом. Хоч ця весна і з водою, однак все одно вже виїжджали гасити підпали. Люди самі винні, бо знищують суху траву вогнем. Мені від цього душа болить, адже гине багато комах, пташок, гнізд. Все це – жива природа, але чи задумується над цим палій?
– Маєте надійних друзів?
– Бути самому другом і когось називати другом – дуже відповідально. Хоча є такі, з ким би я пішов у розвідку…
– Уявляєте себе пенсіонером?
– Ні. Я все життя пропрацював у лісовій галузі, і себе якось на пенсії не бачу, хоча маю чимало захоплень, задумів, мрій. Аби дав Бог їм здійснитися.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Від редакції: Колектив «Вісника+К» вітає Петра Петровича з ювілеєм. Зичимо йому міцного здоров’я, душевного спокою, сімейного затишку. І нехай задумане здійсниться!
| Comments: |
