До образа Славчика моляться на Львівщині
Хлопчик, який помер у муках, допомагає людям у їхніх бідах
Вперше про Славчика Сухоребського почула у селі Страдч Яворівського району на Львівщині, яке відоме своєю Хресною дорогою. На одній зі стацій (зупинок) є скульптурка хлопчика, який тримає чашу в руках перед Спасителем світу, що несе свій хрест на Голгофу. Як виявилося, це семирічне хлопченя з Івано-Франківська померло у невимовних муках без жодних нарікань, приймаючи щоденно Святе Причастя. 16 травня йому виповнилося б 16 років, а у сім відійшов у вічність…
Вже згодом довідалася, що в одній з церков, теж на Львівщині, написаний образ із зображенням Ісуса Христа і Славчика. А ієромонах Леонід Григоренко, який був духовним отцем цієї справді святої дитини під час її мученицької хвороби, видав про Славчика книгу. Почуте і прочитане справді вражає великою дитячою вірою в Бога і мужністю перед наближенням смерті.
Причастя замінило знеболюючі ліки
Коли Славчикові було півтора рочку, його мамі Ірині наснився сон, нібито вона сидить на зеленій галявині й ніжно пригортає сина до грудей. І тут побачила Богородицю, яка їй сказала: «Я прийду і заберу його у тебе».
Проходили роки, хлопчик ріс здоровою і дуже доброю дитиною, про це свідчать листи, які після його смерті надходили від різних людей і в сім’ю, і до отця Леоніда. Та одного дня у садочку, коли Славчику було шість рочків, його хтось штовхнув, він впав і зламав ліву ніжку. Минув місяць, а дитина не могла ходити. Лікарі зробили рентгенологічне обстеження, після чого батьки почули страшний вирок: у хлопчика саркома. Лікування у Києві та Німеччині не допомогло. Вже перед від’їздом у Франфуркт-на-Майні Славчик попросив, щоб йому дали Святе Причастя.
Після хіміотерапії у нього почало випадати волосся, а біль настільки був нестерпним, що навіть спотворив дитяче личко. Але Славчик не жалівся, не нарікав, а навіть заспокоював батьків, яким несила було дивитися на муки дитини, що відмовилася приймати знеболюючі уколи. Хлопченятко лише щоденно молилося. Згодом на колінці утворився нарив, другий, третій… Всього їх було аж дванадцять, вони постійно кровоточили. Ампутацію лікарі відмінили, бо зрозуміли, що це не допоможе, лише прискорить смерть.
Сім’я, збагнувши, що їхня дитина приречена, переїхала до монастиря сестер Введення в храм Пресвятої Діви Марії. Монахи, священики і люди дивувалися надзвичайному терпінню хлопчика. Ставало зрозуміло, що лише присутність Божа і ангели можуть дати таку силу, щоб усе це приймати з таким смиренням. Хоча, як каже отець Леонід, перебільшують ті, хто пише, що він не плакав і не кричав. І плакав, і кричав, бо були моменти, коли біль наступав з такою силою, що його неможливо витримати живій людині. А ще просив, щоб рідні не плакали над ним… Отець Леонід у своїх спогадах пише так: «…І чим більше дитина довідувалася про Бога та
нарешті стала повністю віддана Йому, тим важчими виявлялися тілесні страждання. Колінце ставало опухлішим… З нариву вийшло багато крові та гною. І це викликало нові страждання. Після перев’язки бинти разом з ліками прилипали до рани, їх важко було зняти, бо це завдавало нових фізичних і душевних страждань Славчику, батькам і навіть тим, хто міняв пов’язки. Медсестри і лікарі не витримували дивитися на ті муки і виходили помолитися… Запричастивши Славчика, ми помітили, що все його тіло опухло: личко, шийка, ручки, ніжки, отже, стан був найважчий, але хлопчик брав участь у молитві, повторював «Отче наш», слухав Апостола, Євангеліє, простягав рученята на помазання єлеєм… Через тиждень, в ніч перед святом Покрови Пресвятої Богородиці, близько одинадцятої години вечора всі, хто був біля Славчика і молитовно зітхав у Святому Дусі, побачили, як він простягнув ручки, неначе був розіп’ятий на хресті, заплющив оченята, радісно усміхнувся і заснув. Пресвята Богородиця заопікувалася і попровадила душу блаженної дитини до Неба. За кілька годин відбулися зміни, що так здивували присутніх: набряки лиця, рук, ніг у Славчика щезли. Перед людьми постало бездоганне миле тіло Божого дитяти».
Чи стане Славчик святим мучеником?
Священики, які бачили Славчика, говорили, що дитина, яка не ходила у школу, не могла так розмірковувати про Бога, бо не знала всього того. Отже, це йшло від Святого Духа. А коли мама у розпачі казала: «Дитинко, за що ти таке терпиш?», Славчик відповідав: «Ісусик терпів більші муки». Така щира віра і надзвичайна любов до Бога маленького Славчика навернула на праведний шлях багатьох людей, яких раніше цікавило лише мирське життя.
Отець Василь, священик із села Фалиш Стрийського району на Львівщині, довідавшись про цю дитину, був вражений:
– У церкві одразу сказав парафіянам, що була така дитина, яка перетерпіла великі муки, – розповідає він. – Цей семирічний хлопчик показав нам, дорослим, як правильно, по-християнськи, треба ставитися до своєї хвороби і навіть смерті. І ось так виникла ідея цю дитину, хоча вона не проголошена святою, вирізнити, щоб вона стала ангелом-покровителем для ненароджених і народжених дітей, які тепер часто хворіють. І не треба забувати про тих, яких після Чорнобиля масово вбили абортами і штучними родами, боячись поганих наслідків. Вони не мають свого заступника, адже не хрещені і без імені. Мені на очі потрапив образ Спасителя з дитинкою, який написав відомий датський художник Карл Блох. Замість обличчя того хлопчика на нашому образі, написаному вже стрийським художником Святославом Глущаком, обличчя Славчика. Зірочки на образі внизу – це нехрещені діти, а ангели зверху – це хрещені. Христос тримає терновий вінець, Славчик в тозі з гілочкою – це символи мучеництва. Ми освятили цей образ і тепер маємо його у нашій церкві. Люди до нього моляться, адже є свідчення, що ця дитина допомагає багатьом, хто до неї звертається.
Ми можемо лише із болем думати про цього хлопчика. Хтось обов’язково запитає: «Чому безневинна дитина так страждала?» Це відомо лише Богу. Один зі священиків, який знав Славчика, сказав: «Такі діти терплять за всіх нас, за цей світ, за теперішню молодь…» Чи буде офіційно Славчик визнаний святим – питання часу.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область
| Comments: |
