Великдень у Бойків
Пасхальний кошик обов’язково прикрашали зелені паростки хрону, а дерева – намисто з яєць
Хотів би у вашій газеті опублікувати підготовку до святкування Пасхи на Бойківщині, бо боюся, що пройде ще трохи часу, і не буде кому розказати про цікаві звичаї горян. Все подане – спогади мого дитинства.
Наше село Головське розкинулось на Львівщині (на межі Турківського та Дрогобицького районів) серед стрімких рік і потоків та чудових зелених гір.
Підготовка до Пасхи починається з Великого посту, який тут дуже цінують і бояться в цей період згрішити. У бойків понеділок, середа, п’ятниця – «зарічні». Кожна сім’я чи родина для того, щоб Бог простив їм скоєний гріх, помилував їх, зарікаються в якийсь з цих днів постити, тобто нічого не їдять впродовж дня, навіть не п’ють воду, щоб були здорові син, дочка, хтось із сім’ї, вся сім’я, родина, худоба, родила земля тощо. Такі зарічні дні можуть бути на рік, на піст, або і на все життя. При цьому говорять спеціальну молитву і присягаються кожного понеділка, середи чи п’ятниці постити. У бойківських родинах до Пасхи готуються широкомасштабно: білять у хатах, наводять порядок біля обійстя, на цвинтарі й у церкві. Під час Великого посту виключали радіоприймачі (телевізорів тоді не було), ніяких веселих заходів не проводили.
Символом святкового кошика був хрін. Я мав завдання ще заздалегідь шукати його на полях. Важливо, щоб він пустив зелені паростки. Коли всюди лежав сніг, знайти його було важко. Та й викопати слід було десь за день до Пасхи, щоб був свіжий.
Перед Великоднем на грушу вішали намисто з яєць, з яких середину забирали і використовували в паску. А в ті дірки запихали тоненький мотузочок. Таких намист було три: одне на грушці, а два – на невеличких молодих яблуньках. Існувало повір’я, що ті дерева, де воно було, давали хороший врожай плодів і гарно та швидко росли.
У другій половині дня суботи перед Пасхою у мами було ще дуже багато роботи: віддушувала сир, била масло. Паску пекла у п’ятницю і розкладала у коморі на столі, накривши м’якою тканиною. Нам не дозволяли навіть туди заглядати. Батько навинзив (накоптив) ковбаси і бочка. Мама пізно ввечері усі ці пасхальні наїдки викладала у кошик, з якого обов’язково виглядав своєю зеленню на верхівці хрін. Десь біля другої години ночі на Великдень вся сім’я йшла до храму. Всі були святково одягнені. Мама – у вишиванці, корсеті, білій спідниці з вишитим низом і обов’язково у запасці. Маленька Софійка вдягнена, як і мама. Ми з татом були у недорогих цигейкових костюмах та вишитих сорочках. Вдома залишалися дуже малі і старі, всі інші були в церкві – чекали ксьондза. На Львівщині усі церкви греко-католицькі. Ксьондз у нас був на три парафії. Для дітей найгучніша частина – святіння паски, а ще запалення вогню і постріл з гармати.
Дорогою додому між дорослими велася різна розмова – про політику, ситуацію у державі та у селі. Вдома мама розпалювала в плиті, батько пішов запорати худобу, а я лягав на бамбетлі біля печі. Десь о дев’ятій годині нас із сестрою будили. Ми швидко милися під «жолобком» – це джерело, яке текло біля хати по дерев’яному кориті на підвищенні і великим потоком лилося біля дощаного покриву. Батько хрестився, дякував Богу, що сім’я дожила до такого великого свята – Пасхи. Набирав повні долоні води і бризкав на нас, кажучи, щоб цілющі краплі дали хороше здоров’я, як ця вода.
Вся сім’я ставала на коліна перед образами, повторюючи за батьком молитву, яку він говорив голосно і помаленьку. Після цього запалював свічку, яка була запхана у паску. Взявши велику миску, батько нарізав шматочками свячені яйця, сир і свіжий білий хрін, солив, і ми починали снідати. Далі мама подавала нарізану ковбасу, сало та всі інші приготовлені страви. Мама згадувала вуйка Івана, який тоді сидів у в’язниці, як воїн УПА. Такі люди у нашому селі були майже у кожній хаті, навіть по двоє-троє із сім’ї. Після сніданку всі хрестилися, і кожен дякував Богу за те, що Він дозволив дожити до такого великого свята.
Пізніше всі виходили надвір, сідали на призьбі і дивились, як проходило святкування у сусідів.
До поливного понеділка готувалися всі, хлопці робили «сикавки», які на відстані п’ять-шість метрів поливали дівчат. А ті тим часом гуртувались розписувати писанки, щоб ними відкуплятися. Мистецтво розпису особливе. Жодна писанка не могла бути однаковою, адже у її написання вкладалася душа, характер, доброта. Хто розумівся в тому мистецтві, міг вгадати по писанці, хто її з односельців написав. Ніхто в цей день не ображався, якщо його обливали водою. Це символізувало здоров’я, обмивання від усього злого, поганого, нечистого і безбожного.
Дівчата, які були закохані у своїх хлопців, дарували їм писанку разом з вишитою хустинкою. Бабці і дідусі, спершись на паркани, весело коментували, хто вдало і вміло орудував поливальним знаряддям. Це відбувалося протягом усього дня.
У понеділок на восьму годину всі спішили до церкви. У ці дні не стихали церковні дзвони. Односельчани відгадували, хто з дзвонарів дзвонив, а їх у селі було аж семеро. Кожен чимось відрізнявся один від одного. Після церкви поважні господарі ходили родинами у гості один до одного.
А увечері молодь збиралася біля клубу, співала веснянки, організовувала танці. Адже Великий піст закінчився, всі весело вітались «Христос Воскрес!», а відповідали «Воістину Воскрес!»
Петро ФЕДИТНИК,
Львівська область
| Comments: |
