«Вісник+К» познайомив двох повстанок – Зелену і Зеленко

Котрі в таборах були поруч, але не зналися

У волинянок Ганни Зеленої і

 

схожі не лише прізвища. Їхні долі теж подібні. Шістнадцятилітніх дівчат за зв’язок з УПА заслали до Сибіру. Були на одному й тому ж Харківському пересильному пункті. У Норильському таборі одна сиділа у четвертому бараку, інша в п’ятому. Але познайомилися через 60 років у Луцьку завдяки «Віснику+К». Про долю Надії Зеленко газета написала на початку березня. Ганна Зелена прочитала і вирішила знайти соратницю. Усі життєві негаразди долати їм допомагає патріотизм і надія. Вони й сьогодні кажуть: «Треба боротися».

Перше бойове хрещення

Ганна Зелена народилася і зараз живе у селі Скулин на Ковельщині. Минулої суботи відсвяткувала 86-ліття. Сьогодні Ганні Йонівні важко говорити (десять років тому у неї взагалі пропала мова), але вона дуже добре пам’ятає події минулого.

Присягу воїна УПА Ганна прийняла у 15 років. На урочисту подію до повстанців завітав Клим Савур.

– От таких би нам побільше, – пригадує Ганна Йонівна через десятиліття. – Так сказав Клим Савур, коли я схилилась перед прапором і поцілувала знамено. Він відразу дав мені псевдо Гива, тобто «верба». Так у нас називають це дерево. Я ще й ніби зараз відчуваю його поплескування по плечу.

Одним з перших її завдань було переїхати возом через переїзд, який охороняли власовці. Дівча вправно справлялося і верхи, і на возі. Сказали, що під сіном провіант – два кабанчики. На переїзді вона вперше почула свист куль над головою, рвонувши вперед на вимогу власовців зупинитися. Коли вже в таборі побачила, що було під сіном – волосся стало дибки. Вона везла тіла вбитих повстанців. Їй не сказали правду, бо думали, що через свій юний вік злякається. Своїх людей повстанці не кидали на місці бою. Везли мертвих додому, щоб по-людськи поховати.

Пастка... у собачій будці

Іншу історію Зелена згадує зі сміхом і зі слізьми. Якось прийшла додому, щоб переодягнутися. На прохання матері залишитися на ніч, відповіла, що не може відсиджуватись, бо ж давала присягу. Однак дорогою почався дощ (а до лісового табору майже десять кілометрів), то й попросилась до тітки перечекати негоду.

– Ой, Ганю, моя доню, у мене дев’ятеро дітей, як тебе знайдуть, то виб’ють усіх, – почула у відповідь.

Тільки відійшла від тітчиної хати, чує – дорогою тарахкотить підвода. На фразу з розмови: «У тебя курить еще есть?» відреагувала миттєво. Залізла в стару собачу буду, бо іншої схованки поблизу не було. Там під звук дощу і заснула. А уві сні випростала ноги, бо було тісно. Зранку тітка послала сина випасати худобу. Той сонний вийшов на подвір’я, за хлівом побачив ноги із собачої буди, і побіг назад до хати з криком: «Мамо, нема Гані, тільки ноги з буди стирчать». А вже тітка кинулася до Ганниної матері з трагічною новиною. Від крику хлопця юна упівка проснулась і спробувала вилізти з буди. У цей час по воду прийшла сусідка Уляна. Вона й побачила невдалі спроби дівчини вирватись із «собачої пастки», покликала діда на підмогу. Довелося знімати дах буди. Розповідаючи про момент, як вели матір під руки до «мертвої» доньки, Ганна Йонівна і зараз не може стримати сліз. Дівчина тоді тільки й сказала: «Мамо, принесіть мені скоренько черевики». І хутенько побігла в табір. Усе чітко доповіла сотенному і отримала завдання йти до сусіднього села Мар’янівка. Грипси (записки) вплітала у довгі коси.

Щоб зізналася – катували

Стріляти Зелена не стріляла, але під кулями бувала не раз. Під час бою витягала на плащ-палатці із подругою поранених. У повстанцях була більше року.

Заарештували її у 45-му після війни за доносом сусідки, яка побачила, як дівча зайшло до хати. Спочатку відвезли до Ковеля, а згодом відправили до Луцька. Тут і тримали, доки не виповнилося 16 років, щоб можна було судити. Про допити ще й досі нагадують сліди від голок, які енкаведисти заганяли під нігті, добиваючись зізнань.

Микола КОМАРОВСЬКИЙ,

Волинська область

Фото автора

Закінчення у наступному номері

 

• Нравится
•